Сопілка, варган і бітбокс: історія мультиінструменталіста з Волині, який підкорює публіку

Віталій Дужик— волинський музикант-мультиінструменталіст, випускник Київського національного університету культури і мистецтв. Артист став відомим завдяки унікальному поєднанню гри на традиційних духових інструментах із технікою бітбоксу. Його репертуар охоплює гру на сопілці, варгані, флоярі та інших народних інструментах у сучасному аранжуванні.

В інтерв’ю для виданняВСНмузикант розповів про початок свого творчого шляху, технічні особливості гри на ебонітовій сопілці та пояснив, чому не варто боятися модернізації фольклору.

— Звідки ви родом і чи була музика у вашій родині до того, як почали грати?

— Я народився в селі Жидичин Луцького району. Професійних музикантів у моїй родині не було, тож у цьому напрямку я є першовідкривачем.

— Де саме ви здобували музичну освіту?

— Мій шлях розпочався з Маяківської музичної школи, де я навчався за класом сопілки та фортепіано. Згодом закінчив Волинський фаховий коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського, а вищу освіту отримав у Київському національному університеті культури і мистецтв.

— Чому обрали сопілку і якими ще інструментами володієте?

— Сопілка приваблює мене своєю компактністю — її зручно брати у подорожі — та широким спектром можливостей для застосування. Окрім неї, я також граю на фортепіано, варгані, пан-флейті, окарині, фрілці, флоярі та володію технікою бітбоксу.

— Хто став вашим першим вчителем і які спогади залишилися про цей період?

— Це булаОмелюк Лілія Сергіївнау Маяківській музичній школі. Про неї залишилися дуже теплі спогади: це викладачка, яка поєднувала доброту і щирість із необхідною професійною строгістю.

— Як з’явилася ідея поєднати класичну сопілку з бітбоксом?

— Це сталося на першому курсі університету. Тоді я почав цікавитися бітбоксом і вже знав кілька звуків, тож вирішив інтегрувати їх у гру на сопілці. Після багатьох спроб мені вдалося це поєднати.

— Чи потрібен для такої гри особливий інструмент і чи має значення матеріал?

— Ні, підійде звичайна хроматична сопілка. Головне — бажання експериментувати. Проте матеріал на чіткість звуку впливає: за моїми спостереженнями, найкраще для бітбоксу підходить ебоніт, він дає найвиразніше звучання.

— Наскільки технічно важко контролювати дихання для інструменту та ритму одночасно?

— Техніка досить складна. Вона потребує щонайменше середнього рівня володіння сопілкою. Для поєднання базових ритмів вистачить і початкових навичок бітбоксу, але для імпровізації потрібно постійно практикувати нові комбінації. Найскладнішим для мене було одночасне виконання гри та горлового басу.

— Як ви готуєтеся до виступів? Чи маєте спеціальні вправи?

— Так, я маю власну систему розігріву — це близько 20 вправ на дихання та різні комбінації звуків, які я постійно накопичую та вдосконалюю.

— Як публіка зазвичай реагує на такий незвичний перформанс?

— Люди зазвичай у захваті, хоча часто дивуються. Одного разу на концерті слухачі навіть подумали, що сопілка та бітбокс звучать окремо у записі, бо не вірили, що це реально виконувати одночасно наживо.

— Що б ви порадили молодим музикантам, які бояться сучасних експериментів із традиціями?

— Експериментувати. Тільки через постійні спроби та демонстрацію своєї творчості суспільству можна чогось досягти. Надмірна скромність часто заважає стати впізнаваним та успішним.