Майстер-сержант із Рівненщини після пенсії повернувся у стрій

Майстер-сержант з Рівненщини, який нещодавно вийшов на пенсію після тривалого служіння у Збройних Силах України, вирішив повернутися до активної військової служби. Його рішення стало наслідком загострення ситуації в країні та потреби у кваліфікованих кадрах для захисту держави. Відомо, що чоловік присвятив понад два десятки років життя армії і має значний досвід у військовій справі. Після завершення служби він планував спокійне цивільне життя, проте усвідомлення

Для 50-річного майстер-сержанта Сергія Мілетійовича служба в ЗСУ стала справою життя.Про цеповідомляютьу 23 інжерерно-позиційному полку.Його шлях - це десятиліття служби, війна і свідомий вибір повернутися до строю після пенсії.Сергій - родом із Дубенщини. Має сім’ю, разом із дружиною виховував дітей і мріє про внуків. Понад 25 років присвятив службі у військових та силових структурах.«У 1994 році був призваний на строкову службу. І після цього підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся до військово-повітряних сил, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків і отримав відповідне звання, продовживши службу вже як старший авіаційний механік, - розповідає про своє життя Сергій Мілетійович.У 2004 році, в період реформування ЗСУ, вінперейшов до Служби безпеки України, а згодом -до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.Там прослужив до 2020 року. «З 2014 по 2020 роки я брав участь в АТО. Чимало тоді довелось пережити. Та після 25 років служби вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Через півроку повернувся у стрій», - посміхаючись додає військовий. Адже у 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореної військової частини – 23 інженерно-позиційного полку. Тут обійняв посаду командира взводу, а згодом ставголовним сержантом частини.То ж з 2022 року і донині виконує обов’язки головного сержанта.З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Про цеповідомляютьу 23 інжерерно-позиційному полку.Його шлях - це десятиліття служби, війна і свідомий вибір повернутися до строю після пенсії.Сергій - родом із Дубенщини. Має сім’ю, разом із дружиною виховував дітей і мріє про внуків. Понад 25 років присвятив службі у військових та силових структурах.«У 1994 році був призваний на строкову службу. І після цього підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся до військово-повітряних сил, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків і отримав відповідне звання, продовживши службу вже як старший авіаційний механік, - розповідає про своє життя Сергій Мілетійович.У 2004 році, в період реформування ЗСУ, вінперейшов до Служби безпеки України, а згодом -до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.Там прослужив до 2020 року. «З 2014 по 2020 роки я брав участь в АТО. Чимало тоді довелось пережити. Та після 25 років служби вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Через півроку повернувся у стрій», - посміхаючись додає військовий. Адже у 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореної військової частини – 23 інженерно-позиційного полку. Тут обійняв посаду командира взводу, а згодом ставголовним сержантом частини.То ж з 2022 року і донині виконує обов’язки головного сержанта.З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Його шлях - це десятиліття служби, війна і свідомий вибір повернутися до строю після пенсії.Сергій - родом із Дубенщини. Має сім’ю, разом із дружиною виховував дітей і мріє про внуків. Понад 25 років присвятив службі у військових та силових структурах.«У 1994 році був призваний на строкову службу. І після цього підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся до військово-повітряних сил, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків і отримав відповідне звання, продовживши службу вже як старший авіаційний механік, - розповідає про своє життя Сергій Мілетійович.У 2004 році, в період реформування ЗСУ, вінперейшов до Служби безпеки України, а згодом -до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.Там прослужив до 2020 року. «З 2014 по 2020 роки я брав участь в АТО. Чимало тоді довелось пережити. Та після 25 років служби вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Через півроку повернувся у стрій», - посміхаючись додає військовий. Адже у 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореної військової частини – 23 інженерно-позиційного полку. Тут обійняв посаду командира взводу, а згодом ставголовним сержантом частини.То ж з 2022 року і донині виконує обов’язки головного сержанта.З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Сергій - родом із Дубенщини. Має сім’ю, разом із дружиною виховував дітей і мріє про внуків. Понад 25 років присвятив службі у військових та силових структурах.«У 1994 році був призваний на строкову службу. І після цього підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся до військово-повітряних сил, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків і отримав відповідне звання, продовживши службу вже як старший авіаційний механік, - розповідає про своє життя Сергій Мілетійович.У 2004 році, в період реформування ЗСУ, вінперейшов до Служби безпеки України, а згодом -до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.Там прослужив до 2020 року. «З 2014 по 2020 роки я брав участь в АТО. Чимало тоді довелось пережити. Та після 25 років служби вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Через півроку повернувся у стрій», - посміхаючись додає військовий. Адже у 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореної військової частини – 23 інженерно-позиційного полку. Тут обійняв посаду командира взводу, а згодом ставголовним сержантом частини.То ж з 2022 року і донині виконує обов’язки головного сержанта.З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

«У 1994 році був призваний на строкову службу. І після цього підписав контракт зі Збройними силами України. Служив на різних посадах: від командира відділення до заступника командира взводу. Згодом перевівся до військово-повітряних сил, де працював авіаційним механіком. У 1997 році закінчив школу прапорщиків і отримав відповідне звання, продовживши службу вже як старший авіаційний механік, - розповідає про своє життя Сергій Мілетійович.

У 2004 році, в період реформування ЗСУ, вінперейшов до Служби безпеки України, а згодом -до Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації.Там прослужив до 2020 року. «З 2014 по 2020 роки я брав участь в АТО. Чимало тоді довелось пережити. Та після 25 років служби вийшов на пенсію, але довго залишатися цивільним не зміг. Через півроку повернувся у стрій», - посміхаючись додає військовий. Адже у 2021 році він отримав пропозицію приєднатися до новоствореної військової частини – 23 інженерно-позиційного полку. Тут обійняв посаду командира взводу, а згодом ставголовним сержантом частини.То ж з 2022 року і донині виконує обов’язки головного сержанта.З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну служба кардинально змінилася. На головного сержанта лягла значно більша відповідальність, зросла кількість завдань і викликів. Якщо раніше це була системна та планова робота, то тепер - постійний рух,ризик і служба в умовах, які диктує війна.Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Одна із ротацій на Схід особливо загартувала й запам’яталася майстер-сержанту, хоча за роки участі в АТО ротацій і бойових завдань було чимало.«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

«Цього разу ми працювали на досить складному напрямку - Покровському. Основним завданням нашого підрозділу стало створення інженерних укріплень: встановлення протитанкових загороджень, облаштування позицій та монтаж конструкцій, якістримують ворога», - розповідає військовослужбовець.

Це була не просто фізично важка праця - це була робота під постійною загрозою. Часто доводилося працювати під обстрілами: як мінометними, так і з безпілотників. Але, попри страх, завдання виконувалися.Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Особливістю цієї ротації стало те, що багато процесів доводилося освоювати буквально «з нуля». Військові були першими, хто виконував подібні роботиу таких масштабах.«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

«Виконання бойових завдань були виснажливими: у спеку, дощ і багнюку. Інколи навіть із пошкодженими засобами захисту - рукавиці доводилося ремонтувати скотчем.«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.

«Єгоза» різала все до чого доторкалася. Одяг. Руки. Часто все було в порізах і крові. Але попри все ми з побратимами не зупинялись», - розповідає Сергій Мілетійович.

«Усвідомлення того, що створені укріплення реально стримують ворога і рятують життя, дає сили рухатися далі. І навіть у найважчі моменти, під обстрілами, бувши втомленими ми розуміли заради кого ми це робимо. Заради своїх рідних, щоб війна не прийшли у наш дім. Покровськ і до нині тримається - значить, і наша заслуга там теж є», - каже військовий.

Окремо Сергій говорить про тих, з ким проходив цей шлях поруч. «Ми все робили разом. Разом їхали на завдання, разом працювали, разом поверталися. Разом відпочивали», - каже майстер-сержант.Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Багато з тих, із ким він працював, згодом перейшли до бойових підрозділів. Хтось виріс у званні, продовжуючи службу. І в цьому, каже Сергій, є спільний досвід і спільна сила.«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

«Без «своїх» там дуже важко. А коли знаєш, що поруч надійні люди - працюєш інакше», - додає він.

Найбільша мрія Сергія Мілетійовича - завершення війни та повернення до мирного життя: «Хочу вже пожити для себе, для рідних. Мрію про внуків. Хочу відчути, що таке бути цивільним». І в цих словах - усе, заради чого він сьогодні продовжує боротьбу та службу.За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

За мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність українському народові та військовій присязі, незламність духу, зразкове виконання службового обов’язку та високий професіоналізм, проявлений в умовах збройної агресії російської федерації проти України майстер-сержант Сергій нагороджений відзнаками Президента України -«За участь в АТО», медаллю «Ветеран служби» від МОУ,а також почесною відзнакою 23 інженерно-позиційного полку - «Надійний захист у бою».

Джерела

Майстер-сержант із Рівненщини після пенсії повернувся у стрій — (Rivne Media)

Всі новини: Рівне