Збірна України з хокею завершила свій виступ на чемпіонаті світу, продемонструвавши вражаючий рівень гри та здобувши повагу навіть у найсуворіших критиків. Команда, яка ще кілька років тому перебувала на стадії відновлення, змогла не лише конкурувати з сильними суперниками, але й показати характер та волю до перемоги. Основною причиною успіху українських хокеїстів стало вдало підібране тренерське керівництво і високий рівень підготовки гравців. Тренерський
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
Уривок із віршаContra spem spero!Лесі Українки.
Насправді від цьогорічного чемпіонату світу в групі А Дивізіону I очікування були доволі стриманими.
Відсутність спарингів перед світовою першістю для "синьо-жовтих", зовсім інше налаштування суперників на нашу команду – тепер це вже не новачок цього рівня, а збірна, яка торік лише через власну розконцентрованість і кураж Іси Отсуки не вийшла до топдивізіону.
Хоча склад залишився майже ідентичним, а подекуди навіть став сильнішим – лідери перебувають у праймі, молоді хокеїсти додали досвіду, – усе одно були побоювання, що розчарувань буде більше.
Як показала практика, помилялися всі: хейтери, нейтральні оглядачі, навіть найпалкіші вболівальники мали сумніви. Не помилилася лише національна збірна України. Якщо узагальнювати, звісно. Під час матчів помилки були, але команда щоразу знаходила спосіб їх компенсувати.
Один із ключових постулатів екзистенціалізму – "існування передує сутності". Людина спочатку з'являється у світі, а вже потім визначає себе через дії, формуючи власну сутність і сенси. Так само й зі збірною України: її долю багато хто визначив заздалегідь. Та команда сама виборола власний переможний сценарій – нехай і за допомогою литовських рук. Але про все по черзі.
Як і у 2025-му, "синьо-жовті" програли в основний час лише один матч. Тоді був сумнозвісний поєдинок проти Японії на самому фініші турніру. Цього разу – стартова гра.
Чи були поляки кращими за грою, контролем шайби, пресингом? Ні. Це підтверджує і статистика кидків – 32:22 на користь України.
Чому ж тоді поразка? Відповідь доволі проста – відсутність спарингів. Було багато сумбуру, надмірне бажання часто переважало холодний розрахунок і правильне позиціювання. Такі речі відпрацьовуються саме у тренувальних матчах, а не у "двосторонках".
Підтвердив це і другий ігровий день, коли українці мінімально здолали Литву – 2:1. Було помітно, що зіграності ще бракує, а результат зробив вищий індивідуальний клас виконавців. Не випадково авторами шайб стали Ігор Мережко (Плзень – друга команда регулярного чемпіонату Чехії) та Данило Трахт, який уже кілька років перебуває в системі Лукко – клубу елітної фінської ліги.
Проти французів зайвої метушні вже не було. Як наслідок – мінімум необов'язкових втрат шайби, якісний форчекінг, дисциплінований бекчекінг. У третьому періоді команда грамотно переміщувалася у власній зоні та проводила комфортні зміни. Перемога була абсолютно заслуженою. Та й рахунок міг бути переконливішим, якби Олександр Пересунько реалізував буліт у дуелі з Кентеном Папійоном.
У матчі проти Казахстану сталося те, що українським хокейним збірним вдається нечасто – команда майже ідеально реалізувала свої моменти. На жаль, максимального результату досягти не вдалося, але навіть одне очко залишало Україну в боротьбі за підвищення.
Своє завдання українці виконали – обіграли Японію (3:1). Так, можливо, подекуди занадто глибоко сідали в оборону, через що Богдану Дьяченку довелося вкотре нагадати, чому торік саме він отримав нагороду Best Goaltender цього дивізіону. "Самураї" традиційно створювали Україні проблеми – востаннє в офіційному матчі "синьо-жовті" перемагали Японію ще у 2012 році.
Та найбільше нервів українські хокеїсти й тренери, напевно, витратили під час перегляду матчу Польща – Литва. Литовці приїхали на турнір без двох своїх головних зірок: воротаря Мантаса Армаліса з бронзового призера чемпіонату Фінляндії (Ільвес) та 18-річного Сімаса Ігнатавічюса, який уже цього року має всі шанси бути обраним на початку другого раунду драфту НХЛ.
A post shared by FHU.official (@fhu_official)
Новачок групи А боровся в кожному матчі. Втім, важко було повірити, що мотивація литовців виявиться сильнішою за мотивацію поляків, які ще й грали вдома та незадовго до старту турніру двічі перемогли Литву в контрольних зустрічах.
Та цього разу удача була на боці балтійської команди. Хоча не можна сказати, що литовці лише відбивалися й нічого не створювали попереду. Вони вистояли в основний час, чим і допомогли Україні вперше за 19 років повернутися до елітного дивізіону. І водночас самі зберегли прописку в Дивізіоні IA – теж надзвичайно важливий результат для цієї збірної.
По-перше, якісно зіграли всі. Кожен чітко знав своє місце на льоду. Захисники третьої-четвертої ланок уникали unforced errors, а нападники, які не набрали очок, усе одно зробили вагомий внесок: десь загострили атаку, десь закрили огляд воротарю суперника, десь виграли вкидання.
Дмитро Христич розумно керував, Олег Шафаренко успішно допомагав, Ігор Карпенко готував воротарів, а Євген Задоєнко тримав у фізичному тонусі.
Команда діяла як одне ціле. Але зараз варто виокремити головне.
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змусило багатьох уже сформованих професіоналів, а особливо молодих хокеїстів, шукати розвиток у Словаччині, Чехії чи Польщі або ж вирушати до шкіл і коледжів Північної Америки.
Данило Трахт виїхав ще задовго до цього. У 15-річному віці фланговий форвард змінив хокейну школу в Дніпрі на академію естонських Пантер. Згодом опинився у фінському ХАКІ, а потім – у значно статуснішому Лукко, де швидко став одним із лідерів команд U-18 та U-20.
Так, закріпитися в основі Лукко поки не вдалося, але 23-річний українець чудово проявив себе в оренді за ТУТО з Местіс-ліги – другого за силою дивізіону Фінляндії.
Навички, здобуті на фінському льоду, Данило регулярно підтверджував і у збірній України. Два роки тому він закинув 5 шайб у 4 матчах під час тріумфу в групі B.
Цього року змужнілий Трахт і забивав, і асистував. Показника 4+4 вистачило, щоб статинайкращим бомбардиром турніру.
А гольова передача на Олексія Дахновського – вищий пілотаж.
Щонайменше одна шайба могла бути ще в активі форварда, але в останню хвилину матчу проти Японії шайба двічі (!) після його кидків влучала у штангу порожніх воріт.
Кар'єра Ігоря Мережка – одна з найуспішніших серед українських хокеїстів останніх років. Ще у 18 років він спробував сили в Австрії, а в Канаді був одноклубником нинішніх зірок НХЛ – воротаря Стюарта Скіннера (Едмонтон, Піттсбург) та нападника Ділана Козенса (Баффало, Оттава).
Потім були яскраві роки в Ташкенті, успішні сезони в Данії та Словаччині, а також статус одного з ключових гравців Плзеня – міцного представника чеської Екстраліги.
Останніми роками Мережко – не просто захисник першої ланки, а справжній лідер команди. Він здатен і нейтралізувати провідних форвардів суперника, і віддати тонкий пас, і потужним кидком запалити червоне світло за воротами.
На торішньому чемпіонаті світу в Румунії стався збій – 0 очок у 5 матчах.
Цього року Ігор віддався турніру повністю. Міг видати розкішну передачу на Андрія Денискіна.
Just 11 seconds into the period... Andri Denyskin with the equaliser! 👀 🇺🇦#MensWorlds1A#IIHFpic.twitter.com/qv0B0mEM9r
А міг і сам завершити атаку результативним кидком.
У підсумку 3+2 для захисника – статистика топового рівня. Хіба що ще яскравішим був його емоційний забіг після того, як литовці втримали потрібний результат у матчі з поляками.
27 квітня Кан Артема поразкою завершив фінальну серію другого дивізіону Франції проти Шоле. Одразу після цього захисник полетів до збірної України.
Було зрозуміло, що гравця такого рівня поза фінальним ростером не залишать. Але виникали сумніви:
Втім, Артем не "випадав" із гри, а його шайба у ворота Франці дозволила Україні вийти вперед – 1:0. Та і кожну хвилину на льоду він відпрацював на всі 100%.
Ще однією проблемою, яка боляче вдарила по команді торік, була реалізація більшості. Тоді українці 17 разів грали в форматі "5 на 4" (проти Японії навіть було "5 на 3") і жодного разу не забили.
Цього року "синьо-жовті" своїм тиском і загостреннями регулярно змушували суперників порушувати правила. Важливий нюанс – жодного вилучення через викидання шайби за межі майданчика чи невдалий челендж в опонентів не було. Усі штрафи стали наслідком саме активних дій українців.
У підсумку команда реалізувала п'ять більшостей – колосальний прогрес порівняно з минулим чемпіонатом.
Окремо варто відзначити й гру спецбригад меншості – лише одна пропущена шайба.
Втім, найбільше вражає інше. Усього 16 штрафних хвилин у настільки напружених матчах – це показник дуже високої дисципліни. Українці не поступалися суперникам у швидкості й практично не допускали тактичних провалів, які доводилося б "гасити" фолами.
За цим показником збірна України розділила лідерство з Казахстаном. Але навіть казахи двічі пропустили у форматі "4 на 5", тоді як українців засмутили лише поляки.
Богдан Дьяченко провів усі матчі від старту й до фінальної сирени. Безпосередньо на льоду його не було лише 1 хвилину і 27 секунд – коли воротар залишав майданчик через відкладений штраф.
Проти Польщі він "брав своє", хоча й не здійснював чогось надзвичайного. У матчі з Францією була одна шайба, яку можна назвати "воротарською".
Та загалом голкіпер Полонії відіграв турнір на дуже високому рівні: 17 сейвів проти Литви, 38 – проти Казахстану та 32 – у грі з Японією.
Показник 92,3% відбитих кидків – справді гросмейстерський рівень. Хоча варто визнати: цього року загалом воротарі на турнірі демонстрували дуже сильну гру.
У травні наступного року збірна України вперше з 2007-го виступить в елітному дивізіоні чемпіонату світу.
Так, варто залишатися реалістами. Перші три-чотири матчі можуть дуже швидко повернути всіх із небес на землю, бо суперниками будуть умовні Канада, Фінляндія, Швеція, Чехія. Навіть Німеччина з Латвією також зможуть показати, що є ще куди рости.
Але в другій частині групового етапу можливі зустрічі з Австрією, Італією, Угорщиною чи Словенією. І тут уже можна буде говорити про реальні шанси на боротьбу.
Тим паче, що останніми роками на юнацькому та молодіжному рівнях українські збірні неодноразово перегравали цих опонентів. Тож чому б не перенести цей прогрес і на рівень головної національної команди?