У невеличкій громаді на Черкащині збереглася традиція приготування десерту з бузини, яка налічує понад 120 років. Цей унікальний рецепт передається від покоління до покоління, ставши важливою частиною культурної спадщини регіону. Бузина, що росте в місцевих лісах та садах, є не лише смачним інгредієнтом, а й символом зв'язку між минулим і сучасністю. Місцеві жителі готують цей десерт за старовинними технологіями: ягоди ретельно збирають у сезон цвіт
У Гельмязівській громаді бузинник — кулінарне надбання всієї України — готували понад століття тому. Рецепт передавали від бабусі до онуки.
Про це розповілаСуспільномустароста села Плешкані, учасниця місцевого фольклорного колективу “Плешканівські молодички”, Олеся Семенець, зусиллями колективу десерт внесли до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України.
На смак бузинник схожий на варення чи мармелад. В оригіналі він солодкий, але з кислинкою. За часів, коли цукерок було обмаль, — це був справжній місцевий смаколик, пояснила жінка:
“Ми ходили до наших старожилів, і вони всі дуже добре про них знають. Найстарша наша жителька вмерла в 103 роки, і вона про цю страву уже знала — вона її готувала. Тобто за нашими такими показниками, здогадками — 120 років цій страві уже є, але ж вона і до того була”.
Аби бузинник не зник і його історія продовжувалася, у 2018 році учасниці колективу взялися його відроджувати. Завдяки їхнім зусиллям у липні 2022 року Мінкультури внесло його до Національного переліку нематеріальної культури України, додала пані Олеся:
“Зараз у нас є війна. Війна, яка хоче знищити нас, як українців, знищити нашу націю, культуру. Але ж саме культура, наша мова, наші традиції роблять із нас українців. Ми хочемо внести також свою частинку, «нести» цей бузинник, що це наше українське і в нас його ніхто ніколи не забере”.
“Бузинника варять не тільки в Плешканях, його варять і в Калениках, і в Підставках, і в Гельмязові (це найближчі наші села). Наприклад, у Підставках додають манку. Манка це вже взагалі, як окрема страва. Тому ми не можемо його прирівняти до киселю, і він зовсім інший за смаком. Ви кисіль з бузинника не зварите”, – прокоментувала Олеся Семенець.
Нині, як додала пані Олеся, “Плешканівські молодички” популяризують страву у школах громади, відвідують з нею фольклорні фестивалі та частують нею знайомих й гостей села.