У Волині 100-річний ветеран, який пережив жахи Другої світової війни, поділився спогадами про своє життя та війну. Його розповідь наповнена емоціями і болем, адже він став свідком численних трагедій та страждань. Чоловік згадує, як у молодості змушений був залишити рідну домівку через військові дії. "Страшно було, але я їхав чимдуж", — зазначає він, описуючи моменти страху й невизначеності. Ветеран не лише роз
У День пам’яті та перемоги над нацизмом громада вшанувала сторічного ювіляраМиколу Пахольчукаіз села Луків. Ветеран, який пройшов пекло боїв під Будапештом та бачив руїни повоєнної Європи, сьогодні приймав гостей із віршами про Україну та незламною вірою у те, що сучасне покоління захисників обов'язково вижене російського агресора з нашої землі.
Про долю ветерана розповіли на сайті Рожищенської міської ради.
Привітати поважного земляка зі святом завітали міський головаВячеслав Поліщук, старостаЛариса Забожчукта представники Другого відділу Луцького районного ТЦК та СП.
Попри поважний вік і стан здоров’я, Микола Федорович, як і завжди, тепло зустрів гостей, охоче спілкувався та декламував власні вірші – про Україну, боротьбу за свободу та незламність духу, переплітаючи рядки із пророчими словами Тараса Шевченка.
У травні 1944 року дев’ятнадцятирічного Миколу Пахольчука разом із п’ятьма односельцями мобілізували до війська. Перед тим родина провела на фронт і старшого брата Данила. Після військових навчань у російській Пензі юнак потрапив на фронт в Угорщину, де служив у мінометному дивізіоні на підступах до Будапешта.
Ветеран пригадує: під час жорстоких боїв німецькі війська безперервно обстрілювали позиції, а він, ризикуючи життям, доставляв боєприпаси на передову кіньми.
«Страшно було, але знав, що там, на передовій, чекають із мінами, тож їхав чимдуж», – згадує Микола Федорович.
День перемоги над нацизмом зустрів у Відні, однак військова служба для Миколи Пахольчука тоді не завершилася. Згодом він служив у Ростові-на-Дону, а пізніше – в Ірані під час подій так званої «Іранської кризи» 1945–1946 років. Демобілізувався лише у 1948 році у Білорусі, де разом із побратимами відбудовував аеродром «Барановичі».
Повернувшись додому, застав лише згарище рідної хати та батьків, які жили у землянці. Разом із родиною тяжко працювали, аби звести новий дім і налагодити життя після війни. У 1949 році Микола Федорович одружився зГлафірою, разом вони виростили двох доньок, а сам ветеран усе життя трудився у місцевому колгоспі.
Сьогодні Микола Пахольчук проживає у донькиНінив Лукові. Для нього травневі дні й досі залишаються символом перемоги життя над смертю та пам’яті про тих, хто не повернувся з війни. Та нині, дивлячись на українських військових, ветеран із болем говорить про нову війну, яку принесла росія на нашу землю.
Попри все, Микола Федорович не втрачає віри. Він щиро переконаний у перемозі України й укотре пообіцяв міському голові дочекатися того дня, коли над українською землею запанує мир.