У Рівненській області спостерігається тривожна тенденція зростання випадків розшуку неповнолітніх. За останній рік статистика таких інцидентів значно збільшилася, що викликає занепокоєння у правоохоронців та соціальних служб. Основною причиною цього явища експерти вважають недостатню обізнаність батьків щодо кола спілкування своїх дітей. Фахівці зазначають, що сучасні підлітки все частіше залучені до соціальних мереж і онлайн-платформ, де вони можуть контактувати зі сторонніми людьми без контрол
За чотири місяці 2026 року поліція Рівненщини розшукувала 81 дитину. У 2025-му за той самий період – 73, у 2024-му – 53.
Про причини зникнень неповнолітніх, помилки батьків і те, як правильно діяти в таких ситуація кореспондентка Поліcся News поспілкувалася з інспекторкою відділу ювенальної поліції РівненщиниТетяною Михайлюк.
За останні два роки правоохоронці не фіксують збільшення кількості випадків зникнення дітей. Однак, є такі неповнолітні, які втікають від дорослих неодноразово.
“До прикладу, 15-річний Михайло зникає з реабілітаційного центру чи не щодня. Коли люди бачать його на вулиці, то вони одразу телефонують у 102. Бо думають, що він знову втік”, –розповіла Тетяна Михайлюк.
У 2026 році 42% розшуків припадають нанекримінальні обставини, ще 29% – на невчасне повернення додому. Для порівняння: у 2025-му невчасне повернення складало 44% усіх випадків.
Основна причина того, що дітийдуть з дому, пояснює Тетяна Михайлюк, — це брак розуміння реального життя підлітків. Батьки не завжди усвідомлюють справжні бажання своїх дітей, їхнє оточення чи внутрішні тривоги. Це і стає початком непорозумінь.
“Батьки спілкуються за шаблоном: яку оцінку отримав, чи все добре. Не намагаються поцікавитись бажаннями дитини, знецінюють їх. Якщо підліток хоче піти пограти в комп’ютерну гру, а йому забороняють – він усе одно піде. Тільки без попередження”, –пояснила Тетяна Михайлюк.
За інформацією правоохоронців, 14% розшуків у 2026 році пов’язані з романтичними стосунками, 10% – із конфліктами в родині, 5% – із психічними розладами дітей. Решта – переважно ситуації, коли дитина просто загралась або затрималась і не попередила.
Діти до 14 роківзникаютьздебільшого через цікавість або неуважність. Підлітки 14–18 років – через конфлікти або прагнення самостійності. Саме ця вікова група найчастіше потрапляє у поліцейську статистику з розшуку.
Закону про «мінімальний час очікування» немає. Поліція зобов’язана прийняти заяву одразу й розпочати розшук.
“Кожен батько і кожна мама знають свою дитину. Якщо дитина має психічні розлади – шукайте з першої хвилини. Якщо знаєте, що телефон розряджається, бо вона грає в ігри, – оцініть ситуацію. Але загалом звертатись до поліції варто відразу”, –порадила інспекторка Тетяна Михайлюк.
Батьки повинні знати, у що була одягнена дитина на момент зникнення. На пристроях відеоспостереження не завжди можна роздивитися обличчя. А коли правоохоронці знають, який одяг був на дитині на момент зникнення, це полегшує пошуки.
“Ми часто зіштовхуємося із проблемою, що у батьків немає якісного та свіжого фото дитини”, –розповіла поліцейська.
Також важливо повідомляти про особливості поведінки та психіки дитини. Поліцейським важливо знати психологічний та фізичний стан дитини аби оцінити масштаби та терміновість розшуку.
Самостійний пошук без координації з поліцією – найпоширеніша помилка. Батьки спершу намагаються знайти дитину самостійно, втрачаючи час, який може бути критичним для пошуків.
“Рідні починають самі шукати, лізуть у гаджети дитини і можуть видалити важливу інформацію”, – пояснила Тетяна Михайлюк.
Також батьки не завжди повідомляють поліції всі обставини, що передували зникненню. Зокрема, конфлікти чи заборони. Водночас саме ці деталі часто допомагають зрозуміти причину і напрям пошуку.
У ювенальній поліції наголошують: більшість випадків зникнень можна попередити, якщо в сім’ї є довіра і постійний контакт із дитиною.
“Батьки повинні дружити зі своїми дітьми. Це має бути не допит, а діалог. Дитина повинна розуміти, що її підтримають і допоможуть у будь-якій ситуації”, – підкреслила Тетяна Михайлюк.
Також інспекторка додала: якщо дитину постійно обмежують, вона все одно захоче показати свою самостійність.