Стадіон "Торпедо" у Запоріжжі, де відбувся останній матч видатного тренера Валерія Лобановського, сьогодні вражає своєю історичною значущістю та водночас потребує уваги. Цей стадіон став свідком багатьох знакових подій українського футболу і залишив глибокий слід у пам’яті шанувальників спорту. На даний момент арена виглядає не так яскраво, як раніше. Після років занепаду та недостатнього фінансування вона потребує термінового ремонту й модернізації
Сьогодні стадіон "Торпедо" у Запоріжжі виглядає зовсім не так, як у роки, коли тут кипіли футбольні пристрасті. За іржавими воротами — тиша, занедбані трибуни й поле, яке вже давно не бачило великих матчів.
Лише старі конструкції прожекторів і трибун нагадують про часи, коли це місце було одним із центрів спортивного життя міста.
Стадіон, відомий також як арена ЗАЗ, збудували ще у XX столітті для потреб підприємства "АвтоЗАЗ". У 1980-х він носив назву "Комунар", а згодом, після реконструкції, відповідав стандартам УЄФА та ФІФА і вміщував понад 7 тисяч глядачів.
Тут грав місцевий "Торпедо", а пізніше — запорізький "Металург". Саме ці трибуни не раз ставали свідками напружених матчів і емоцій уболівальників.
а найбільш драматична сторінка історії стадіону пов’язана з ім’ям Валерія Лобановського. 7 травня 2002 року - рівно 24 роки тому - під час матчу "Металург" — "Динамо" легендарному тренеру стало зле просто на лаві запасних.
Саме тоді було зроблено його останнє фото — історичний кадр, який зафіксував фотограф Василь Биченко.
За кілька днів Валерій Лобановський пішов із життя, а "Торпедо" назавжди увійшов в історію українського футболу як місце цієї трагічної події.
З роками стадіон занепав. Після припинення існування "Торпедо" та переїзду "Металурга" на іншу арену він поступово втратив своє значення.
Додаткового руйнування завдали й події останніх років:у жовтні 2023 року територія стадіону постраждала від ракетного удару, який залишив на полі глибоку вирву.
Сьогодні це просто занедбана територія, куди майже ніхто не заходить. Стадіон стоїть закритий, а його інфраструктура, на жаль, поступово руйнується без догляду.
Сучасні фото: Володимир Фризько, історичне фото Валерія Лобановського: Василь Биченко.