Замінована економіка: чому розмінування – це ключовий економічний проєкт України

начальник Миколаївської ОВА

Сьогодні в Україні замінована не лише земля – замінована економіка. І це не метафора, а економічна реальність, яка щодня коштує Україні мільйони доларів.

Кожен гектар, на який не може зайти фермер, кожна громада, у якій неможливо запустити виробництво або відновити інфраструктуру, кожна засмічена річкова артерія чи морські шляхи– це прямі економічні втрати: доходи, робочі місця, податки і, зрештою, втрачені можливості для розвитку.

Ми звикли сприймати розмінування передусім як гуманітарне завдання – і це правильно, адже йдеться про безпеку людей, їх життя та здоров’я. Але якщо дивитися ширше, стає очевидно, що розмінування вже давно вийшло за межі гуманітарної площини і перетворилося на один із ключових економічних викликів для держави.

За оцінками Національної платформи протимінної діяльності, станом на початок 2026 року близько 132 тисяч квадратних кілометрів території України перебувають у зоні ризику забруднення мінами та іншими вибухонебезпечними предметами. Це співставно за масштабом із територією Греції.

Навіть за оптимістичних сценаріїв розмінування України триватиме роками, а очищення найбільш складних територій може зайняти понад десятиліття. Точні строки напряму залежатимуть від безпекової ситуації, доступу до територій, кількості операторів, техніки та фінансування. До прикладу, Хорватія завершила повне розмінування своєї території лише цьогоріч - через 30 років після завершення югославської війни.

Питання вартості лише посилює масштаб виклику. За міжнародними оцінками RDNA5, потреби України у сфері управління вибухонебезпечними ризиками та розчищення територій у середньостроковій перспективі становлять майже 28 млрд доларів. Йдеться не лише про безпосереднє розмінування, а й про обстеження територій, розчищення завалів, управління ризиками та підготовку територій до відновлення.

Очевидно, що реалізувати такий проєкт виключно за рахунок державного бюджету неможливо. Це означає, що без залучення приватного капіталу та міжнародних ресурсів процес розмінування розтягнеться на роки, що суттєво уповільнить економічне відновлення цілих регіонів.

Саме тому принципово важливо змінити підхід до розмінування. Йдеться не про окрему функцію держави і не про набір розрізнених заходів, а про формування повноцінного ринку і окремої галузі економіки.

На рівні окремих регіонів ці процеси вже мають вимірювані результати. Наприклад, у Миколаївській області станом на сьогодні обстежено понад 600 тисяч гектарів територій, з яких десятки тисяч гектарів уже очищені або повернуті до використання. Водночас пріоритети поступово зміщуються: якщо у 2024-2025 роках основний фокус був на сільськогосподарських землях, то зараз дедалі більше уваги приділяється розмінуванню акваторій, портової інфраструктури та водних ресурсів.

Сьогодні процес розмінування в Україні забезпечують різні державні структури – Міністерство оборони, ДСНС, Національна гвардія, Державна спеціальна служба транспорту, підрозділи Національної поліції, а також сертифіковані оператори протимінної діяльності. Кожна з них виконує свою частину роботи, але при такій моделі відповідальність розмивається, а швидкість втрачається. У результаті система залишається фрагментованою, а дефіцит фахівців і техніки лише посилює цю проблему.

Отже, першочерговим є питання інституційної спроможності та керованості процесом. В Україні вже створена координаційна інфраструктура у сфері протимінної діяльності, зокрема працює Центр гуманітарного розмінування. Водночас ключовим завданням залишається підвищення ефективності системи: швидкість ухвалення рішень, координація операторів, взаємодія з міжнародними партнерами та прив’язка робіт до конкретних економічних результатів.

Фінансовою основою цієї системи має стати окремий фонд розмінування. Його завданням буде акумулювати ресурси з різних джерел – міжнародних донорів, кредиторів, грантових програм, а також внутрішніх інструментів, включно з державними облігаціями. Саме через такі механізми можна забезпечити довгострокове і масштабне фінансування.

Окрему роль можуть відігравати інструменти часткової компенсації процентних ставок і тіла кредитів для суб’єктів, що здійснюють розмінування, а також випуск спеціалізованих фінансових інструментів, орієнтованих на залучення приватного капіталу.

Наступним важливим завданням держави стає не лише продовження робіт, а створення умов для їх системного масштабування.

Передусім необхідно не просто підтримувати, а масштабувати ринок послуг з розмінування із залученням державних, приватних і міжнародних операторів. Конкуренція в цій сфері є не питанням ідеології, а питанням ефективності: вона дозволяє знижувати вартість робіт, підвищувати їх якість і прискорювати темпи виконання.

Водночас розвиток такого ринку неможливий без чітких правил гри. Йдеться про стандартизацію підготовки фахівців, сертифікацію операторів і впровадження єдиних технічних та безпекових протоколів, які мають відповідати міжнародним практикам.

Це також створює умови для прозорої конкуренції і мінімізує ризики монополізації, які в такій сфері майже неминуче призводять до зростання вартості робіт.

Паралельно має формуватися індустріальна база. Розмінування – це не лише роботи в полі, а й виробництво техніки, розробка технологій, сервісне обслуговування, навчання фахівців. Локалізація виробництва відповідного обладнання в Україні здатна не лише здешевити процес, а й створити новий сегмент економіки та робочі місця.

Окремим напрямом має стати стимулювання попиту, зокрема в аграрному секторі. Для бізнесу розмінування – це значні витрати, які не завжди окупаються швидко. Саме тому держава має розширювати і вдосконалювати вже запущені механізми компенсації вартості таких робіт, щоб ними могли користуватися не лише великі агровиробники, а й малі та середні господарства.

Важливу роль відіграватимуть інновації. Сучасні технології – від безпілотних систем до автоматизованих рішень з виявлення вибухонебезпечних предметів – можуть суттєво скоротити час і вартість розмінування. Україна має всі передумови для того, щоб стати майданчиком для розвитку таких технологій.

Але розмінування в Україні – це не лише про землю. Не менш критичним є водне розмінування: Чорне море, порти, припортова інфраструктура, гирла річок.

Після початку повномасштабної війни значні акваторії Чорного моря були заміновані, що фактично паралізувало судноплавство і створило пряму загрозу для глобальної продовольчої безпеки. До війни через українські порти проходило до 70% зовнішньої торгівлі країни, включно з десятками мільйонів тонн аграрної продукції щороку.

Навіть часткове відновлення морських коридорів показало, наскільки критичною є ця інфраструктура для економіки: мова йде про мільярди доларів валютної виручки і стабільність світових ринків продовольства.

Окремий виклик – це розмінування портів, акваторій і гирл річок, зокрема Дунаю, Дніпра та Південного Буга, які сьогодні виконують роль ключових логістичних артерій. Без їх повноцінного і безпечного функціонування неможливо говорити про стійкий експорт і відновлення індустріального потенціалу.

Водне розмінування є технічно складнішим і значно дорожчим за наземне, потребує спеціалізованого флоту, високотехнологічного обладнання та залучення міжнародних партнерів – як гуманітарних організацій, так і спеціалізованих операторів розмінування, які вже мають досвід роботи у складних постконфліктних середовищах.

Саме тому цей напрям має бути окремим пріоритетом державної політики – як з точки зору безпеки, так і з точки зору економіки.

Важливо розуміти, що розмінування – це не лише про очищення територій. Це про відновлення нормального життя. Про повернення людей у громади, запуск бізнесу, розвиток сільського господарства і створення передумов для інвестицій.

Особливо гостро це відчувається в південних регіонах України, де значні площі залишаються потенційно небезпечними і не можуть використовуватися повноцінно.

У підсумку питання розмінування виходить далеко за межі безпекової тематики. Воно безпосередньо пов’язане з економічним майбутнім країни. Без системного і масштабного підходу до розмінування неможливо говорити ні про повноцінне відновлення, ні про стале економічне зростання.

Без розмінування не буде відновлення, інвестицій та масштабного повернення людей.

І поки наша земля й акваторії залишаються замінованими – економіка також залишатиметься обмеженою у своєму розвитку.

Тому питання сьогодні не лише в грошах і строках. Питання в іншому: чи готові ми зробити розмінування таким самим національним пріоритетом, як оборону і відновлення - не декларативно, а на рівні конкретних рішень і ресурсів?