Дослідження в галузі нейронаук продовжують розширювати наше розуміння того, як людський мозок сприймає час. Виявляється, відчуття тривалості подій не є об’єктивним процесом, а скоріше ілюзією, що формується завдяки складній взаємодії когнітивних механізмів. Науковці зауважують, що наш мозок постійно аналізує інформацію з навколишнього середовища та використовує різноманітні сигнали для оцінки часу. Одним із ключових аспектів цього процесу є те, як е
Час здається нам чимось очевидним — ми постійно відчуваємо його плин, орієнтуємося в ньому і навіть інтуїтивно розуміємо, коли подія тривала “мало” або “довго”. Але для мозку це зовсім не проста задача. Щойно ми бачимо щось у реальному світі, він має миттєво вирішити: цей момент був коротким спалахом чи трохи довшим, ніж очікувалося?
Нове дослідження науковців із Міжнародної школи передових досліджень (SISSA) в Італії допомогло наблизитися до відповіді, як саме мозок формує наше відчуття тривалості подій. Для цього вони використали надпотужний 7-тесловий МРТ-сканер і спостерігали за активністю мозку людей, які оцінювали дуже короткі проміжки часу — менше секунди.
У експерименті брали участь 13 добровольців. Вони дивилися на екран, де з’являлася нечітка пляма світла, яка “спалахувала” на 0,2–0,8 секунди.
Перед тестом учасники запам’ятовували еталон — рівно пів секунди. Після кожного спалаху вони мали натиснути кнопку й вирішити: цей сигнал був коротшим чи довшим за стандарт. Паралельно сканер фіксував, які ділянки мозку активуються і наскільки сильно.
Коли вчені проаналізували дані з понад 90 зон мозку, вони побачили чітку структуру. Обробка тривалості відбувається не в одному місці, а в кілька етапів — майже як конвеєр.
У зорових зонах, що розташовані в задній частині мозку, активність відповідала за первинне кодування часу. Тут мозок буквально “знімає” інформацію: скільки тривав сигнал. Ці ділянки найбільше реагували на довші інтервали.
Далі підключаються тім’яні ділянки та частини премоторної кори. Тут нейрони реагують на всі варіанти тривалості — короткі, середні, довгі. Їхня роль схожа на посередників: вони структурують інформацію і передають її далі.
У фронтальних зонах мозку, зокрема в передній корі та інсулі, ситуація змінюється. Тут більшість нейронів “налаштовані” на значення, близьке до середини — приблизно пів секунди.
І це найцікавіше відкриття.
Ці клітини, схоже, формують внутрішню межу: якщо щось менше за цей поріг — ми сприймаємо як “коротке”, якщо більше — як “довге”.
Фактично це своєрідна “лінія поділу” в нашому мозку.
Дослідники помітили ще одну важливу річ: ця “лінія” не однакова для всіх. У різних людей вона зміщується. Хтось схильний частіше вважати події короткими, хтось — довгими. І що важливо, активність нейронів у фронтальних ділянках підлаштовується під цю індивідуальну різницю.
Особливу увагу вчені звернули на передню інсулу — область мозку, яка відповідає за внутрішні відчуття, інтуїцію та усвідомлення тіла. Тепер виявляється, що саме тут формується і суб’єктивне відчуття часу.
Уся система працює як багаторівнева мережа:
І все це відбувається за частки секунди.
Найцікавіший висновок дослідження полягає в тому, що відчуття часу — це не точний “внутрішній годинник”. Це скоріше індивідуальна інтерпретація, яку створює мозок. Двоє людей можуть спостерігати одну й ту саму подію, але їхній мозок буквально “побачить” різну тривалість.
Поки що дослідження стосувалося лише зору. Але вчені припускають, що слух і інші відчуття можуть обробляти час інакше.
Тож наступний крок — перевірити, чи працює ця трирівнева система для звуків, ритму і повсякденних подій. А поки що одне зрозуміло точно: наше відчуття часу — це не даність, а складна робота мозку, яка непомітно формує кожну мить нашого досвіду. Дослідження було опубліковано в журналіPLOS Biology.