Максим ТОНКОНОГ: «Моя мета – стати одним із найкращих гравців у світі»

18-річний гравець збірної України з волейболуМаксим Тонконогдав велике інтерв’ю дляSport.ua, у якому розповів про свій шлях у спорті, переїзд до Італії, майбутній клуб, за який виступатиме, а також про перспективи дебюту за національну команду вже цього року.

Раніше Тонконог регулярно виступав за молодіжні команди, однак за дорослу збірну України в офіційних матчах ще не дебютував. Волейболіст зі зростом 2,15 м поділився своїми очікуваннями та планами на найближче майбутнє.

– Вітаю, Максиме. Ви один із наймолодших гравців збірної України за весь час. Розкажіть, які емоції були, коли отримали виклик?– Не знаю, які в мене були емоції, можливо, їх особливо й не було. Мене вперше викликали у 2023 чи 2024 році, але тоді я не приїхав, бо підвернув гомілкостоп. Потім ще раз не потрапив на перегляд.

Минулого року мене викликали до Польщі – я приїжджав на тиждень на перегляд. І цього року знову отримав виклик. Цього разу якихось особливих емоцій не було, бо я вже грав і тренувався зі старшими.

–Бачив відео, на якому ви дістаєте позначки 371. Чи це ваш максимум поки чи були і кращі спроби, які ви не висвітлювали?– Це ще коли я був у Болгарії – тоді я максимум діставав. Зараз не знаю, можливо, стрибаю ще вище. Поки що не заміряв після сезону в Італії.

–Торік двоє найвищих гравців Ліги націй мали зріст 211. У вас він за останніми даними -214. Ви ще ростете чи це уже межа? Що кажуть терапевти команди?– 2,14 або 2,15 – десь так. Чи росту ще? Не знаю, мені здається, що вже не буду рости або дуже повільно. Бо був період, коли за рік виріс на 11 см.

– Який у батьків зріст?– У мами, якщо не помиляюся, зріст 186 см, у тата – 194 см. Але тато у волейбол не грав.

–Не дивлячись на ваш юний вік, хочу запитати чи є у вас якісь проблеми зі здоров'ям через зріст та постійні стрибки? Люди з вашою антропометрією часто на це скаржаться.– Наскільки я знаю, у людей із високим зростом, або навіть трохи нижчих, часто бувають проблеми з колінами. Але в мене таких проблем зараз немає. Були у 2022–2023 роках, але я їх вилікував: виконував усі рекомендації, робив вправи – і все пройшло.

Станом на сьогодні болі іноді з’являються, але вже не так часто, як раніше. Зараз маю проблему лише з плечем.

–Як ви почали займатися волейболом і в якому віці?– Почав ходити на пробні заняття ще з садочка, а вже на постійні тренування – з першого класу. Приблизно з шести років.

–Як батьки поставилися до вашого заняття, і чи змінилася в них думка, коли стало зрозуміло що у вас це виходить вже не як просто захоплення?– У мене мама теж грала у волейбол – не так, як я, але тренувалася і виступала. Вона з самого початку знала, що я буду в професійному волейболі.

–Чи був у вас кумир у дитинстві? Якщо не з волейболу, то, можливо, з інших видів спорту або загалом?– Я особливо не дивився ніякі види спорту. Коли почав ходити на волейбол, тоді теж його не дуже дивився. Хіба що, коли мама десь грала на змаганнях.

Можна сказати, що я на маму рівнявся.

–Як мені відомо ви грали в юніорській команді Барком-Кажанів. І там ви грали на позиції блокуючого, але зараз перейшли на роль діагонального. Яка була причина зміни амплуа?– Я перейшов у «Буковину» в наступний сезон, і там змінився тренер. Він сказав мені, що краще, щоб я грав діагонального, через те що я повільно стрибаю на блоці, коли граю в центрі.

Я спочатку теж не дуже хотів, але потім, коли я почав високо стрибати, мені почали пасувати дуже низько. Мені ця позиція не дуже подобалася, і я постійно м’яч перепригував, ловив його, коли він був десь на рівні ліктя.

І мені дуже повезло, що мене перевели на діагональ – мені одразу сподобалася ця позиція, і я дуже швидко до неї звик.

–В Буковині ви грали ще з кількома гравцями молодіжної команди. Однак вони після неї пішли в молодіжку Епіцентра, а ви потрапили одразу в Італію. Розкажіть, як так сталося?– У нас під час підготовки до чемпіонату Європи в Сербії були тренування, збори. Після одного з тренувань хлопці зайшли в Instagram і побачили новину, що клуб, з яким у мене був контракт, більше не існує. І про це дізналися багато тренерів та агентів. Після цього зі мною почали розмовляти, пропонувати свої клуби, контакти і так далі.

Мені першою запропонувала команда з Болгарії. Вони приходили до нас на тренування, а потім в готелі зі мною поговорив головний тренер збірної Болгарії. Він запропонував мені поговорити з батьками щодо клубу в Софії. Я спочатку хотів їхати в Болгарію, але вирішив потрапити в Італію.

–Коли ви приїхали, вам було 16 років. Наскільки важким був переїзд у такому юному віці? Ви переїжджали сам чи з кимось із батьків?– Мене батьки привезли, вони побули зі мною тиждень і повернулися назад в Україну. Я звикав до того, що я їх не розумію. Англійську я особливо не знаю, а вони між собою спілкуються виключно італійською.

У нас у команді був німець, він також спілкувався з ними італійською. Було важко звикнути до того, що я їх не розумію, а вони мене. Але з часом, у минулому сезоні, мені стало набагато легше з ними розмовляти і я почав набагато більше розуміти, ніж раніше.

–Як зараз із італійською – які мови загалом знаєте?– Ну, я навіть не знаю, як сказати. Я його не ідеально знаю, у мене бувають моменти, що я їх можу не розуміти або не знаю, що їм сказати.

Але вже набагато легше на тренуваннях – я розумію, чого вони від мене хочуть. Але розмовляти поза тренуванням мені важко.

–Ви не так давно завершили свій другий сезон в«Фано». Як загалом порівняйте різницю між українською суперлігою та другою лігою Італії. Наскільки велика різниця в рівні?– Ну, я в Україні особливо не грав, тому не знаю, як порівняти. Але я помітив, що в Італії волейбол грають швидше. У нас він теж стає швидким, але коли я тільки приїхав, в італійців він був набагато швидшим.

Ще помітив, що в усіх командах в Італії, якщо вони програють, то не опускають руки. Вони не здаються при тому рахунку, який є. Вони намагаються наздогнати. Можуть програвати 20:12 і все одно відіграватися, йти далі очко в очко.

– Нині ваша команда в другій частині таблиці. Однак ваші результати особисті вражають, якщо вірити статистиці сайту чемпіонату ви найрезультативніший гравець колективу із 350 балами і зіграли в усіх матчах регулярного чемпіонату. Наскільки дається взнаки для здоров'я така інтенсивність гри?– У мене були моменти, що мені вибивали пальці під час гри. По тому пальцю, який уже вибивали, могли ще рази 3-4 вдарити. І постійно була проблема з плечем. Я на знеболювальних пів сезону грав, бо біль був нестерпний, в плече постійно віддавало.

– А як зараз справи з плечем? Травма пройшла чи все ще дає про себе знати?

– Зараз знову почалися болі, бо я вирішив провести експеримент – що буде, якщо не робити масаж знову. Але все одно плече починає боліти. Зараз буду йти до фізіотерапевта, щоб дізнатися, що мені робити.

– Разом з тим ваш клуб у другій частині таблиці і ви усе ще продовжуєте активно прогресувати як молодий гравець. Чи були пропозиції з інших клубів? Не можу не спитати і про ту ж«Чівітанову»з суперліги, в яку вас сватають останнім часом деякі італійські видання.– Так, у мене зараз уже є контракт із «Лубе Чівітанова». А також мені писав тренер з Польщі – він просив контакти моїх агентів. Не пам’ятаю, яка саме це була команда, це було ще в середині сезону.

– Офіційного підтвердження Лубе щодо вас ще не зробив...

– По ідеї так, це має бути офіційно. У мене з ними контракт, що я два роки граю в оренді у «Фано» і останній рік граю за «Чівітанову». На початку сезону я приїжджав до них на тренування – не надовго, на 2–3 дні.

Після цього мені агент казав, що тренер із «Чівітанови» вони 100% хочуть, щоб я у них був.

– Сильна команда, змагається в Лізі чемпіонів та зараз бореться за титул у в Італії. Можливо, наступного року ви допоможете їм здобути медалі.– Ну як я розумію, я не буду багато грати. Я буду на заміні як другий діагональний. Але якщо мене поставлять, я буду все робити, щоб ми перемагали.

–В якому чемпіонаті себе бачите? Який вам підходить за вашим стилем та де б хотіли себе спробувати?– Я б хотів сказати, що я б хотів спробувати пограти в Польщі, але, на жаль, зараз я туди навіть не хочу їхати. Бо поляки ставляться до українців дуже погано. Я не бачу сенсу туди їхати.

Був уже один випадок з гравцем з України (коли 15-річну доньку ексгравця збірної України з волейболу Юрія Гладиря, Дар’ю, піддавали булінгу в польському ліцеї через українське походження, і це дійшло до розслідування польської поліції).

Після цього я не бачу сенсу туди їхати чи навіть пробувати там грати. У мене вже був досвід: я приїжджав в академію «Ястшембе», і відношення мені не дуже сподобалося, тому я не хочу.

Спочатку, коли мені пропонували клуб, я хотів у Польщу, але ось пройшов рік, і відношення дуже змінилося в гірший бік до українців. І тому слава богу, що я підписав контракт в Італії. Я краще пограю в Італії, в «Чівітанові» на заміні, ніж поїду в Польщу.

– Під час матчів збірної вашими конкурентами по амплуа будуть досвідчений Василь Тупчій та Олександр Бойко, який грає в 4-1 лізі Італії. Як гадаєте, чи отримаєте вдосталь часу на полі в такій конкуренції, чи ставку зроблять на досвід?– Тупчій буде більш досвідчений, ніж я. Він технічний, у нього більше бачення гри, ніж у мене. Де треба скинути – він скине, де треба ударити – він вдарить і заб’є.

Я в основному граю за рахунок сили і висоти. У мене ще немає такого, щоб я міг скидати. З скидкою у мене є проблеми, тому я намагаюся тільки бити.

А от там, де можна скинути, у мене ще є проблема, тому я намагаюся вибивати м’яч від рук у аут.

– В 2024 ви були однозначним лідером молодіжної команди, однак торік рівень команди був більш рівним. Як на вашу думку, це ви здали в той момент чи решта додала і як оцінюєте свою поточну форму?– Ну, по минулому року, коли грали ЧЄ та ЧС, можна сказати, що пацани підтягнулися в грі і в усьому іншому. Якщо порівнювати з 2024 роком, вони стали набагато сильнішими та впевненішими в іграх.

А свою форму я ще ніяк не можу оцінити. Я два тижні нічого не робив, відпочивав. У мене були тренування, я грав, але там тренування були раз на день, і навіть не щодня – приблизно тиждень так. Потім були свята, три дні взагалі нічого не було.

Це я грав за «Фано» – команду мого року. Ми зіграли дві гри, і якби виграли, думаю, я б там залишився далі грати, а так як ми програли – мене відпустили.

–Які компоненти вважаєте своїми сильними, а де треба додати? Рауль Лосано вже давав якісь настанови і чого хоче бачити від вас?– Так, він мені багато казав, щоб я правильно атакував. Бо у мене проблема, що я можу, наприклад, йти в діагональ, а потім у стрибку викручуюся і б’ю по лінії. У мене так завжди було – що було зручно, те й бив. Усі м’ячі я тоді бив і забивав. А зараз мені все міняють, і воно починає перетворюватися на якусь кашу.

У мене є проблеми з подачею – це 100%. У захисті теж є проблеми іноді і в блоці також є свої.

–До речі, чи вже почали підготовку до Ліги націй. Не всі гравці ще приїхали, бо грають в клубах. Розкажіть як зараз проходять тренування, на що робить акцент тренерський штаб?– Зараз у нас акцент на прийом та напад. Половина тренування, наприклад, була 4 години, ми робили подачу-прийом, працювали на техніку і на передачу вибитого м’яча, щоб можна було атакувати.

Більше акцентуємося на тому, щоб ми могли вибиті м’ячі, коли зв’язуючий не встигає вибігти, щоб ми могли нормально дати в 4 зону, або за другу чи за першу лінію.

–Зараз в команді 4 дебютанти включно з вами, молоді гравці. Однак Василь Тупчій в своєму відео нещодавньому якось сказав, що Україні не вистачає молодого пасуючого 18–19 років. Бачите гідну кандидатуру зі своїх однолітків?– Я знаю тільки двох, але один із них незрозуміло на якій позиції грає. Але основний пасуючий 2005 року – це Денис Дехтяр, я думаю, що його на збори викличуть.

– Загалом склад команди омолодився. На вас, молодь, тренер розраховуватиме в майбутньому на великих турнірах. Зокрема найближчі 2 роки Україна має зіграти на Кубку світу та спробує потрапити на Олімпіаду. Як вважаєте, які шанси потрапити туди?– Я думаю, будемо намагатися пробитися. Якби грали, наприклад, як американці в минулому році. Американці не основним складом грали, я знаю, що основа у них відпочивала. Грали зовсім інші гравці, вони награвалися. Наші їх виграли і раділи, але в нас грав весь основний склад.

У нас на ті змагання, де можна було виставляти інших гравців, виставляли основу, і коли прийшов час грати ті ігри, які дійсно були потрібні, хлопці вже просто були втомлені. Тому що все витратили на ті команди, де виставляли другий склад.

Те, що виграли в Америки – це, звісно, добре, всі пораділи, але ж вони виграли не у основного складу, а другого. А основний відпочивав і чекав моменту, коли дійсно треба буде виходити і вигравати, щоб заробляти очки та бути високо в рейтингу.

–В будь-якому випадку для покращення шансів треба підніматися десь у десятку рейтингу. Тобто старатися перемагати в усіх матчах. Як думаєте, які перспективи команди в цьому році в Лізі націй? Плей-оф чи завершимо в груповому етапі?– Треба боротися до останнього м’яча. Думаю, що, напевно, так – повинні вийти у плей-оф. Думаю, що у нас вже буде більше шансів, ніж минулого року, якщо будемо боротися до останнього м’яча.

В команді поки що про це розмов не було.

Наостанок хочу провести коротке бліц-опитування.

– Улюблена країна або країна, яку найбільше хочете відвідати?– Я б хотів побувати в Японії, а ще раз – у Китаї.

– Як турист чи як гравець ліги?– І так, і так. Але більше як турист – щоб було більше часу погуляти та побачити країну.

– Улюблена страва?– Улюбленої немає. Але тренери вимагають більше м’яса та риби.

– Що найбільше любите на тренуваннях, а що навпаки–найменше?– Не люблю, коли тренування довго триває. Я не дуже звик, як зараз у нас у збірній: одне тренування на день, але по 3–4 години. Все інше нормально.

– Найсерйозніша травма у кар’єрі?– Думаю, що це якраз було з гомілкостопом (початок інтерв’ю). У мене був набряк по всій гомілці аж до ікри. Я випав з гри, отримав травму під кінець сезону, і мені її за два тижні відновили. Мені зателефонували, подивилися, і сказали, що треба щонайменше два тижні залишитися в «Прометеї», щоб вони змогли повністю відновити ногу.

– Чи були моменти, коли сумнівалися, чи варто продовжувати займатися волейболом?– Були, але не в професійній кар’єрі, а коли я тільки почав у початковій школі. Тоді не було великого бажання ходити на волейбол. А вже коли я потрапив у команду, у збірну – думка змінилася. Не було такого, що я не хочу грати у волейбол.

Був момент у сезоні, коли я не хотів грати за «Фано» – ніхто не хотів, ми постійно програвали.

– Чого ви боїтеся? Є якась фобія?– Боюся отримати серйозну травму, через яку не зможу далі грати.

– Які цілі у кар’єрі?– Стати одним із найкращих гравців у світі або хоча б у Європі.