В Україні активно розвивається виробництво біометану, що є важливим елементом у переході до відновлювальних джерел енергії. Однак, незважаючи на потенціал та зростаючий інтерес до цього виду пального в Європі, український ринок залишається недостатньо насиченим. Причини цього парадоксу варто розглянути детальніше. По-перше, українські підприємства стикаються з безліччю адміністративних бар'єрів і нестачею інфраструктури для реалізації біометану на внутрішньому ринку. Відсут
Україна має одну з найпотужніших сировинних баз у Європі, проте вітчизняний біометан поки що залишається продуктом виключно «на експорт». Чи зможе запровадження кліматичних податків та перехід металургів на екологічні стандарти розвернути біометанові потоки всередину країни та чи побачать українські водії «зелене» паливо на АЗС — з’ясовував«Комерсант Український».
У 2025 році українські компанії експортували до країн ЄС понад 11,2 млн куб. м біометану власного виробництва. За словами Георгія Гелетухи, голови Біоенергетичної асоціації України, тільки при експорті за біометан платять ціну, за якою його виробництво стає рентабельним. В Україні ж можна продати біометан тільки за ціною природного газу і залишитися у збитках, тому орієнтир на Європу залишається головним.
Представляючи не так давно затверджену урядом Програму розвитку виробництва біометану на період до 2035 року, міністр енергетики Денис Шмигаль, акцентував увагу, що ця програма активує можливості України стати великим виробником біогазів та експортером їх до Євросоюзу. Реальності таким планам додає сировинний потенціал українського сільського господарства, і те, що Україна має розгалужену газотранспортну систему, яка сполучає різні країни Європи.
Олександр Соколов, генеральний директор компанії Pro-Consulting, яка досліджувала український ринок біометану, підтверджує наявність можливостей для розвитку галузі.
«Україна має одну з найбільших сировинних баз у Європі для виробництва біометану. ЄС зараз активно шукає альтернативу викопному газу та збільшує попит на відновлювані гази в межах політики декарбонізації. Для України це відкриває можливість стати зовнішнім постачальником біометану для ЄС. З огляду на географічну близькість, наявність газотранспортної системи та велику ресурсну базу, Україна може зайняти помітну нішу на європейському ринку», – вважає фахівець.
Вже цього року в планах уряду отримати доступ до бази даних ЄС щодо відновлювальних видів палива, ініціювати укладення договору з Євросоюзом про взаємне визнання гарантій походження для біометану, затвердити правила визначення якості природного газу. Обіцяють в уряді зайнятись і формуванням інвестиційних стимулів для бізнесу. Генеральний директор Pro-Consulting Олександр Соколов пояснює, якими можуть бути ці стимули.
«Ключовими інвестиційними стимулами для розвитку виробництва біометану в Україні можуть стати: пільгове кредитування, залучення іноземних партнерів до фінансування проєктів або спільної роботи в Україні, безмитне ввезення обладнання тощо. Не менш важливо забезпечити швидке та прозоре підключення до газових мереж, оскільки бюрократичні процедури часто стримують запуск об’єктів. Ще один сильний стимул — гарантований доступ до європейського ринку. Якщо український біометан матиме безперешкодний експорт до ЄС, визнані сертифікати походження та стабільний попит, це суттєво покращить інвестиційну привабливість проєктів», — наголошує фахівець.
Розвиток галузі залежить не лише від наявності сировини, газотранспортної системи, інвестиційних стимулів та амбітної програми. Є й інші об’єктивні умови та розрахунки. В урядовій програмі як конкретну мету визначено, приміром, досягнення до 2030 року обсягів виробництва біометану в 1 млрд кубометрів на рік. Георгій Гелетуха, голова Біоенергетичної асоціації України, оцінив реалістичність таких намірів.
«Шість заводів, які вже є в Україні, виробляють 0,1 мільярда кубів, тобто 100 мільйонів кубометрів на рік, а треба в десять разів більше. Як на мене, цього досягти вже практично нереально. Стримує війна. Тобто є готові проєкти, там є земля, є партнери, гроші. Мабуть, два десятки проєктів, фактично готових до старту. Якби вони всі стартонули зараз, то до 2030 року ще й запустилися б. І тоді ми досягли б хорошого результату. Люди просто чекають, бо не хочеться ж втратити це все, якщо побудуєш. Ціна такого заводу десь від шести мільйонів євро і далі до п’ятдесяти може бути — залежно від потужності. Тому поки війна… Коротше, чим довше війна триватиме, тим, на жаль, менше шансів», — констатує фахівець.
При цьому Георгій Гелетуха наголошує: не так принципово, чи вироблятиметься в Україні до 2030 року 1 млрд кубометрів біометану на рік. Головне, за його словами, що держава, ухваливши відповідну програму, визначилася: їй це цікаво, для неї це важливо і вона бачить у цьому майбутнє.
Читайте нас в Telegram:важливі теми – без цензури
Хоча орієнтир на експорт в Європу чітко простежується в урядовій програмі з розвитку виробництва біометану, все ж про «стимулювання внутрішнього споживання біометану» урядовці не забули згадати. Це визначено як одну з трьох головних цілей. Де ж «ховається» масовий споживач українського біометану? ПояснюєГеоргій Гелетуха, голова Біоенергетичної асоціації України.
«Поле для використання біометану є на транспорті. Це набуває актуальності особливо зараз, коли подорожчали бензин і дизельне пальне. І в плані заходів щодо виконання згаданої програми, серед іншого, йдеться якраз про внутрішній ринок моторних палив і створення законодавства щодо використання біометану на транспорті. І перше, що тут треба робити, – це розібратися з акцизними податками. У нас же всі нафтопродукти обкладаються акцизами. Є стиснений газ, зріджений газ, і податківці будуть біометан підводити під цю категорію. І за біометан, якщо нічого не змінювати, треба буде сплачувати такі ж акцизні податки, як і за нафтопродукти», — констатує фахівець.
В результаті біометан може коштувати дорожче. Це мінус. Але є і плюс. Українці мають досвід, ще з радянських часів, використання автомобілів, що працюють на стисненому природному газі. Залишилися навіть, хоч і у невеликій кількості, спеціальні заправні станції. Продовжує Георгій Гелетуха.
«Такі станції повністю підходять для заправки систем біометаном. І логіка така, що ми можемо використати такі заправки під біометан. Обладнаного під використання газу транспорту теж досить багато. До того ж зараз якраз на стисненому газі вигідніше їздити, ніж на дизелі. Єдине, що все-таки біометан дорожчий за природний газ. Тому потрібні стимули для власника автотранспорту заправлятися не стисненим природним газом, а стисненим біометаном. І тут починає впливати кліматичний стимул. Тому ця тема, я вважаю, є перспективною», — наголошує експерт.
Кліматичний стимул — це не лише про екологічність біометану, який, як відомо, є екологічно чистим та відновлюваним джерелом енергії. Це ще й про зниження викидів парникових газів, тобто декарбонізацію. Саме використання біометану є одним із найдешевших способів декарбонізації. Це варіант для представників тих галузей української економіки, які вже потрапили під дію європейського механізму прикордонного вуглецевого коригування (CBAM). За словами голови Біоенергетичної асоціації України Георгія Гелетухи, саме в цих галузях також можливе ширше використання українського біометану.
«Металурги, коли везуть свою продукцію в ЄС, мають показувати, скільки викидів СО2 прив’язано до тонни їхньої продукції і скільки податків сплачено за ці викиди. І при перетині кордону за цю тонну сталі має бути сплачено різницю між європейським податком на СО2 і нашим податком на СО2. Фактично, це як додатковий податок на всі українські товари, які потрапляють під дію СВАМ. Цим українським виробникам може бути вигідно купити український біометан, показати, що вони декарбонізувалися, і в результаті не платити податок у Європі, а завдяки використанню українського біометану залишати гроші всередині країни і за їхній рахунок розвивати біометанову галузь», — наголошує фахівець.
Відповідно, попит на біометан з’явиться тоді, коли в Україні втілюватиметься амбітна і прогнозована кліматична політика, що спонукатиме, як в Європі, до зменшення викидів парникових газів. Георгій Гелетуха пояснює, як це працює.
«Ти маєш від держави чіткі цілі зі скорочення викидів. Якщо ти скоротив настільки, наскільки тебе зобов’язали, ти нічого не платиш. А якщо ти скоротив менше, ти за цю різницю платиш. Тобто ти маєш тоді собі купити право на викиди парникових газів. Для цього в них працює європейська система торгівлі викидами парникових газів, і там ціна від 60 до 80 євро за тонну. Це основний стимул, чому вони цим займаються. У нас має бути такий самий стимул. І нам для того, щоб розвивати виробництво біометану, потрібна своя внутрішня система торгівлі викидами парникових газів, і щоб ціна була нехай не європейська, але хоча б наближена до неї. Тоді вже виникатимуть стимули використовувати біометан і тут. У нас поки що законодавчо не створено таку систему, але над нею працює Мінекономіки», — констатує фахівець.
Як відомо, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства вже підготувало проєкт Закону України «Про засади функціонування національної системи торгівлі квотами на викиди парникових газів». Далі – процес погодження законопроєкту.
Дивіться нас у YouTube:важливі теми – без цензури