У Києві відбувся показ документального фільму, присвяченого радянській архітектурі та її впливу на міський простір. Стрічка під назвою «Надмірності» досліджує особливості архітектурних рішень, які були характерні для радянського періоду, а також їхній вплив на сучасну урбаністичну ситуацію в Україні. Фільм зосереджується на великомасштабних забудовах, що стали символами епохи: монументальні житлові комплекси, адміністративні будівлі та інші об'є
5 травня в Києві відбувся кінопоказ документального фільму «Архітектурні надмірності» — за участі головних героїв стрічки: видавця й дослідника архітектури Бориса Єрофалова та народного архітектора Вадима Жежеріна. Захід організувала Національна спілка архітекторів України, а після перегляду відбулася дискусія про долю київської архітектурної спадщини,повідомляє Ukrainian Design Week.
«Архітектурні надмірності» — документальна стрічка про післявоєнну архітектуру Києва, боротьбу за естетику міста та конфлікт між творчістю архітекторів і радянською ідеологією. У центрі сюжету — Хрещатик і сталінська доба відбудови столиці після Другої світової війни.
Автори показують, як архітектори намагалися створити для Києва унікальний, урочистий і європейський образ: монументальні фасади, декоративні елементи, мозаїки, колони, скульптура, складна пластика будівель. У 1955 році постанова ЦК КПРС «Про усунення надмірностей у проєктуванні та будівництві» оголосила таку архітектуру «злочином» — звідси й назва фільму. Відтоді радянська влада поступово витіснила індивідуальність і художню якість на користь дешевої типізації та масового будівництва.
Вадим Жежерін — представник покоління архітекторів, які працювали в системі державних інститутів, але намагалися створювати індивідуальну архітектуру попри типізацію й політичні обмеження. Серед найвідоміших його проєктів — станція метро «Площа Українських Героїв», культова «Золота ворота» (Державна премія України), бізнес-центр «Київ-Донбас» на Пушкінській, комплекс Центральних залізничних кас, готель «Експрес», реконструкція Бессарабського кварталу, житлові масиви Теремки-2, Лівобережний, Південна Борщагівка та Спасо-Преображенський собор у Ліко-Граді.
Автори роблять акцент на парадоксі: те, що радянська влада колись називала «надмірностями», сьогодні формує саму цінність історичного Києва. Через архівні матеріали та кадри міста фільм ставить пряме запитання: чи не втратили ми разом із боротьбою проти «надмірностей» саму культуру архітектури?
Дискусія після показу дала змогу глядачам поставити запитання безпосередньо героям стрічки — людям, які пережили конфлікт між творчістю та системою. Як мираніше писали, архітектори вже сьогодні відстоюють авторське право на свої твори — питання про те, якою має бути якісна архітектура, не втрачає актуальності. Як мираніше писали, палацик Мерінгів на Великій Житомирській руйнується без нагляду — і цей випадок наочно ілюструє проблему, яку порушує фільм.
«Архітектурні надмірності» нагадують: архітектура — це не лише естетика, а й політика, пам’ять і ідентичність міста. У час, коли Київ постає перед викликом повоєнної відбудови, розуміння того, як радянська ідеологія знищила художню якість міського середовища, допомагає уникнути нових помилок і зберегти те, що робить столицю неповторною.
Як мираніше писали, кам’яниця на Сагайдачного, 25а — пам’ятка неоренесансу на Подолі, приклад того самого «надмірного» декору, що нині є архітектурним скарбом Києва.
Віталій Гринчук — журналіст і медіаменеджер із семирічним досвідом у медіагалузі. Має гуманітарну освіту, яка формує його підхід до роботи з текстом, контекстом і аудиторією. За роки практики пройшов шлях від журналіста до управлінця — поєднує редакційне мислення з розумінням медіапроцесів зсередини.