Упродовж 204 днів українські військові перебували в підземному укритті, розташованому всього за кілька десятків метрів від позицій ворога. Ця історія стала символом мужності та витривалості наших захисників у умовах безперервних обстрілів і загрози з боку агресора. Військовослужбовці не лише виконували бойові завдання, але й підтримували один одного морально, створюючи атмосферу братерства навіть у найскладніший час. Завдяки постійній готовності до бою та ретельному плануванню операцій, ї
Шкіпер і Хворий — піхотинці93-тя ОМБр Холодний Яр
Сім місяців були без ротації. Вони тримали позицію не в окопі і не в звичайному бліндажі, а в тісній «норі», де більшість часу доводиться сидіти або повзти. Ворог був настільки близько, що це відчувалося постійно. До Нового року штурми були майже щодня: групи по 10-15 людей, техніка, мотоцикли — просто йшли вперед. Кожен день — це ще одна атака ворога. Ще одна спроба прорватися. Ще одна перевірка, чи вистоять. І воїни героїчно відбивали наступи росіян. Між цими атаками наставала тиша. Напружена, довга, де будь-який зайвий рух міг видати тебе. І саме в цій тиші хлопці будували своє маленьке життя під землею. Слухали аудіокниги — найбільше «Володаря перснів», читали газети, які скидав дрон, щоб не втрачати відчуття часу і розуміти, що відбувається зовні.
Взимку рятувалися хімічними грілками. Навесні відкачували воду, щоб не затопило укриття. Чекали погоди — туману або дощу, бо тільки тоді був шанс вийти, а не потрапити під дрони.
Так минали дні. 204 дні. Сім місяців, у яких кожен день — це ще один відбитий штурм і ще одна ніч під землею.
Вони вийшли, бо витримали.
Дмитрій Хмелюк, військовий