У Кривому Розі відбулася важлива дискусія, присвячена культурі пам’яті та способам вшанування історичних подій. Захід зібрав представників місцевої влади, науковців, активістів та небайдужих громадян, які мали можливість обмінятися думками щодо того, як правильно й чутливо увічнювати спогади про минулі трагедії. Під час обговорення акцентувалася увага на необхідності створення таких форм пам'яті, які не травмують суспільство і сприяють єднанню людей. Учасники підкреслювали
У Кривому Розі на базікультурно-громадського центру «Шелтер Плюс"відбулася панельна дискусія «Участь громади та НУО у формуванні культури пам'яті», де родини загиблих захисників, активісти та експерти шукали «людяну» мову меморіалізації.
Захід об’єднав тих, для кого тема пам’яті — не абстрактна, а глибоко особиста. Головною метою обговорення стало розуміння, як громадські організації можуть долучатися до формування культури пам’яті, чуючи потреби родин і діючи максимально обережно та з повагою.
Учасники зустрічі ділилися особистими історіями про рідних, які віддали життя за Україну, зокрема про лікаря та військового Олексія Різниченка, захисника Костянтина Скібу та інших полеглих криворіжців.
Нагадаємо, щоудворі культурно-громадського центру «Шелтер Плюс» відкрили «Сквер пам’яті», присвячений волонтерам і працівникам центру, які загинули або зникли безвісти під час російсько-української війни.Новостворений меморіальний простір має стати місцем вшанування, збереження пам’яті та нагадування про внесок людей, які віддали життя або зникли безвісти. Ініціативу реалізувала команда культурно-громадського центру «Шелтер Плюс» разом зі студентами Школи змінотворців.Під час відкриття Скверу Пам'яті також висадили Дерева пам’яті на честь героїв-волонтерів — Дмитра Олійника та Андрія Ніскубіна.
Рідні наголошували: пам’ять — це не лише про минуле, а й про життя, відповідальність і дію. Для багатьох родин участь у громадських ініціативах стала способом не дати згаснути пам’яті не лише про своїх близьких, а й про всіх загиблих оборонців.
Окремо обговорили формати меморіалізації у місті. Йшлося про меморіальні дошки у школах, перейменування вулиць, дерева пам’яті, сквери та сучасні простори, де люди можуть зупинитися, дізнатися історію загиблого захисника, прочитати про нього через QR-код або просто побути поруч із пам’яттю.
Родини зазначали, що традиційні чорні меморіальні дошки часто сприймаються болісно й навіть відштовхують, особливо дітей. Натомість більш людяними можуть бути сучасні, світлі, відкриті формати — з живими історіями, фотографіями, квітами, деревами та простором для спокійного вшанування.
«Комфортно там, де це ініціатива самої родини. Коли пам’ять стає нав’язаною — це одразу боляче й некомфортно», — озвучила під час розмови Тетяна Різніченко, мати Олександра Різніченка,співзасновниця ГО «Спільнота родин криворізьких Героїв».
В свою чергу,Тетяна Скіба, координаторка групи підтримки дружин загиблих воїнів «Про життя», підкреслила, що їй комфортно, коли це роблять для її родини, але важливим моментом є погодження моментів, щодо створення, дизайну й таке інше.
Одним із прикладів нового підходу став Куб пам’яті — простір у центрі міста, який створили як альтернативу кладовищу та формальному вшануванню. Там розміщені фото, короткі фрази про загиблих і QR-коди з детальнішою інформацією. За словами ініціаторів, важливо, щоб пам’ять була видимою, доступною і живою.
Учасники зустрічі підкреслили: вшанування загиблих має не травмувати родини повторно, а підтримувати їх. І головне — не перетворювати пам’ять на формальність, а зберігати історії людей, які жили, мріяли, працювали, любили своє місто і захищали країну.