Ринок праці в Україні стикається з новими викликами, оскільки майже два мільйони ветеранів повертаються до цивільного життя після служби. Ця ситуація створює як потребу, так і можливості для адаптації цих людей у соціумі та економіці країни. Ветерани часто мають цінний досвід, навички лідерства й командної роботи, які можуть бути корисними в різних сферах. Однак повернення на ринок праці не завжди є легким процесом. Багато ветеранів стикаються з труднощами при пошуку роботи через відсутність відповідних контакт
Півтора мільйони. Потім — майже два. Цифра ветеранів в Україні зростає щомісяця, і ринок праці мусить якось на це реагувати. Реагує — але по-своєму. Не завжди так, як хотілося б тим, хто повертається зі служби з досвідом, якого не отримати в жодному університеті, але часто без цивільної професії, яку роботодавці вміють “зчитати” з резюме.
Дослідження OLX Робота дає змогу поглянути на ситуацію конкретніше — не через гасла про підтримку ветеранів, а через живі цифри: скільки вакансій, де, за які гроші.
Найбільший попит — у виробництві. Понад 2 200 вакансій у березні 2026 року з середньою зарплатою 27 500 гривень. Це стабільна фізична робота, яка не вимагає тривалої перекваліфікації, — і саме тому вона очолює список.
Логістика — на другому місці. Водії, вантажники, кур’єри, комірники. Цей сегмент пропонує понад 3 480 вакансій сумарно, причому водії можуть розраховувати на 37 500 гривень — один із кращих показників у “масовому” секторі.
Роздрібна торгівля дає ще понад тисячу вакансій — переважно продавці та касири. Охорона, будівництво, автосервіс замикають першу шістку.
Будівництво — це окрема розмова. Штукатур із нормальною кваліфікацією може заробляти до 85 000 гривень на місяць. Муляр — близько 60 000. Виконроби, малярі, плиточники, фасадники — в діапазоні 56 000–57 500. Це реальні гроші, і попит на таких спеціалістів стабільний: будівельна галузь відновлення інфраструктури нікуди не подінеться ще роками.
Автосервіс несподівано виявляється щедрим: рихтувальники отримують близько 61 500 гривень — більше, ніж більшість офісних позицій середньої ланки. Далекобійники в логістиці — 55 000. Менеджери з продажів — до 59 000, якщо є комунікативні навички та наполегливість.
За рік деякі сфери суттєво наростили кількість пропозицій для ветеранів. Найпомітніший стрибок — у клінінгу та домашньому персоналі: плюс 62%. Це може здатися дивним, але логіка є — попит на прибирання офісів, готелів і відновлених об’єктів справді зріс. Виробництво додало 40,5%, адміністративний сегмент — 37%.
Окремо варто зупинитися на IT. Ця галузь, яку роками подавали як найперспективнішу для перекваліфікації, зараз скорочує кількість вакансій для ветеранів. Це збігається із загальним охолодженням ринку: глобальні скорочення в tech-секторі, менша кількість нових проєктів, вища конкуренція серед кандидатів із вже наявним досвідом. Ветеранам без технічного бекграунду зайти в IT стає дедалі складніше.
Майже два мільйони ветеранів — це не абстракція. Це кожен дванадцятий-п’ятнадцятий дорослий українець. І те, як держава та бізнес інтегрують їх у ринок праці, визначатиме не лише добробут конкретних сімей, а й загальний економічний стан країни на роки вперед.
Поки що картина неоднозначна. Роботодавці дійсно відкриваються — але переважно там, де потрібна фізична праця або низькокваліфіковані позиції. Інтелектуальний, управлінський, технологічний потенціал ветеранів використовується значно менше. Людина, яка три роки керувала підрозділом в умовах бойових дій, має навички планування, прийняття рішень і лідерства, які вартують набагато більше 27 500 гривень на конвеєрі.
Питання не лише в тому, скільки вакансій є. А в тому, чи відповідають вони тому, на що ці люди справді здатні.