У Волинській області відбулася зворушлива подія, яка підкреслює силу дружби та міжнародної підтримки в умовах війни. Британський волонтер на ім'я Джеймс приїхав до України, щоб попрощатися зі своїм другом-героєм Олександром, який загинув у бою. Ця історія стала символом єдності людей різних країн у боротьбі за свободу і справедливість. Джеймс вперше прибув в Україну ще до початку повномасштабного вторгнення Росії. Відтоді він активно допомагав українцям: орган
Британський волонтер Девід Гастон за чотири роки здійснив 48 поїздок в Україну,присвятивши допомозі українцям понад дев’ять місяців свого життя. Він приїхав у Ковельна прощання зі своїм другом, воїном Володимиром Карпуком, і розповів, як війна в Україні стала частиною його власної історії. Попри ризики та відстані, Девід продовжує волонтерську діяльність і підтримує українців як на фронті, так і в Європі.
Для Девіда Гастона це вже давно не просто волонтерство – Україна стала частиною його життя, пишуть насайтіміської ради.
Знайомство представників Ковельської громади з Девідом відбулося, на жаль, за сумних обставин. Він приїхав на похорон свого друга, воїна Володимира Карпука. І його виступ під час громадянської панахиди на площі Героїв Майдану був настільки проникливим і щирим, що захотілося дізнатися його історію знайомства з Україною ближче і подякувати за таку неймовірну підтримку.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Девід разом із дружиною вирішили: не можуть стояти осторонь, мають допомагати. Обоє багато років працювали в освіті, тож подумали, що можуть зробити. Орендували шкільний автобус, зібрали необхідні речі — і Девід вирушив у дорогу.
Він приїхав до польського Дорогуська, що на кордоні з Україною, — пункту прийому українських біженців.
«Там я побачив людей, які за одну мить втратили дім, звичне життя, майже все. Я багато подорожував світом, чимало бачив, але ці люди — вразили найбільше», — пригадує він.
Саме у Дорогуську Девід познайомився з ковельчанкоюВалентиною(на світлині вона сидить поруч із Девідом), яка багато років мешкає неподалік Хелма і допомагала українцям із перекладом.
Зустріч із Валентиною та її родиною привела його з часом у Ковель, де він потоваришував із її мамою, братом Володимиром Карпуком. Згодом чоловіки стали справжніми друзями. Тоді ж, повертаючись із Дорогуська до Великої Британії, він доправив до Берліна родину з десяти осіб — маму та дев’ятьох дітей. За три місяці таких рейсів Девід допоміг перевезти понад 70 українських сімей.
«Після першої поїздки дружина подивилася на мене і сказала: «Ти будеш цим займатися і далі», — усміхається він.
Згодом разом із колегами зі США, Швеції та Канади вони розширили свою волонтерську діяльність — почали доставляти необхідне на схід України. Їхній маршрут був у Покровськ і Бахмут, де вже було дуже гаряче.
«Це був мій перший дотик до війни так близько. І щоразу, навіть зараз, так —мені страшно».
Згодом були Костянтинівка, Часів Яр та інші прифронтові міста.
У Девіда шестеро дорослих дітей, спокійне життя на пенсії у Великій Британії в затишному містечку Герефорд, безліч можливостей присвятити час собі. Але на запитання, чому знову і знову повертається в Україну, відповідає коротко:
«А хто, якщо не я? Я буду це робити, доки не закінчиться війна».
Девід розповідає: за ці роки працював із багатьма волонтерами, але якби довелося обирати одного — це завжди був би Володимир Карпук з Ковеля.
«Вова називав мене «мій англійський брат». Це найбільший комплімент, який я коли-небудь чув. У британській армії, у якій я служив сім років, кажуть: солдат живий доти, доки пам’ятають його ім’я. І скільки б мені не довелося прожити, я завжди пам’ятатиму Вову, бо він був справжнім другом».
Спілкуючись із Девідом, розумієш: він справді живе Україною. Тут у нього друзі — люди, які стали рідними. Та його місія — не лише доставляти допомогу. Повертаючись додому, він розповідає своїм землякам про війну. Бо добре знає: коли змінюються заголовки світових новин, правда про те, що відбувається в Україні, не повинна зникати.
Міський головаІгор Чайката секретар міської радиОксана Багноваподякували Девіду Гастону за його небайдужість, велике серце, відданість Україні та за те, що у найважчий для нашої держави час він залишається поруч.