Фейки замість новин: яку картину світу Росія нав’язує людям на ТОТ Запорізької області

12:10 5 Травня, 2026

На тимчасово окупованій частині Запорізької області Росія воює не лише зброєю. Там щодня працює інша машина – інформаційна. Вона не вибухає, але поступово змінює слова, пам’ять, страхи й уявлення людей про реальність.

Окупаційні медіа, Telegram-канали, газети, шкільні заходи, псевдоісторичні лекції та заяви так званої влади створюють для мешканців ТОТ окремий світ. У ньому Росія нібито “відновлює”, Україна нібито “покинула”, спротив нібито “безглуздий”, а все українське подається як небезпечне або чуже.

Один із головних меседжів російської пропаганди на окупованих територіях – переконати людей, що Україна про них забула. Цей наратив особливо активно просувають у селах і невеликих громадах, де доступ до українських джерел інформації обмежений або небезпечний.

Людині нав’язують просту, але отруйну думку: якщо поруч немає української влади, значить, її більше не існує. Якщо немає українського телебачення, значить, “ніхто не чекає”. Якщо окупанти роздають газету чи привозять якусь допомогу, це подають як доказ “турботи”.

Насправді йдеться про інформаційну ізоляцію. Українські медіа на окупованих територіях витіснялися погрозами, переслідуванням журналістів і фізичним контролем територій. За даними ІМІ, після початку повномасштабного вторгнення у Запорізькій області припинили роботу понад 50 редакцій – найбільше серед усіх регіонів України.

Ще один постійний сюжет окупаційної пропаганди – показове “відновлення”. У підконтрольних каналах регулярно з’являються повідомлення про дороги, воду, ремонти, свердловини, школи, лікарні, “розвиток інфраструктури”.

Сенс таких новин не в тому, щоб чесно показати стан громад. Їхнє завдання – переконати людей, що окупація нібито принесла порядок. Коли пропаганда пише про “відремонтовану дорогу”, вона не говорить про репресії, примусову паспортизацію, виїзд людей, економічний занепад, страх і військову присутність.

Detector Media у розборі таких повідомлень звертав увагу, що окупаційні Telegram-канали наповнюються сюжетами про благоустрій: ремонти водогонів, доріг, буріння свердловин, розвиток інфраструктури. Саме через такі дрібні “позитивні” новини формується враження нормального життя там, де нормальність зруйнована самою окупацією.

Окрема частина пропаганди – переписування історії. Росія намагається не просто контролювати територію, а пояснити людям, чому ця територія нібито “не зовсім українська”.

Для цього використовують знайому схему: Запоріжжя подають як частину “історичної Росії”, українську присутність применшують, а розвиток регіону прив’язують виключно до Російської імперії або СРСР. Українці в такій версії історії стають ніби випадковими людьми на власній землі.

MediaSapiens писав, що російська пропаганда просуває наратив, ніби саме імперський і радянський періоди принесли Запоріжжю процвітання та індустріальний розвиток, а українців фактично відсторонюють від історії власного регіону.

Це важливий момент. Бо пропаганда працює не лише з новинами. Вона працює з пам’яттю. Якщо людині щодня повторювати, що її місто, мова, школа, історія і навіть назви вулиць “неправильні”, це поступово має зламати зв’язок із Україною.

На ТОТ Запорізької області окупанти не обмежуються телевізором і Telegram-каналами. Вони заходять у школи, бібліотеки, культурні простори. Українські книжки вилучають, російську пропагандистську літературу завозять. Українську ідентичність намагаються подати не як природну частину життя людей, а як “екстремізм” або загрозу.

Центр протидії дезінформації повідомляв, що окупаційна адміністрація в Запорізькій області замовляла “наукове дослідження української націоналістичної ідеології” з метою визнати її “екстремістською”.

Це вже не просто фейк. Це підготовка ґрунту для переслідування всього українського: мови, символіки, книжок, громадянської позиції, пам’яті про спротив.

Особливо вразливими залишаються села на окупованих територіях. Там інтернет часто слабкий або контрольований, українські джерела недоступні, а люди старшого віку можуть отримувати інформацію лише з паперових газет чи телевізора.

У селах ТОТ Запорізької області окупанти щотижня роздавали пропагандистські газети, зокрема “Запорожский вестник”, “Комсомольская правда”, “Российская газета” та інші видання. За повідомленням “Жовтої стрічки”, у частині сіл саме газети й російське телебачення залишаються єдиними джерелами інформації для незахищених груп населення.

Так створюється замкнене коло. Людина бачить лише одну версію подій. Потім цю ж версію повторює сусід, учитель, місцевий канал, чиновник окупаційної адміністрації. Брехня починає виглядати не як брехня, а як “усі так кажуть”.

Коли Росія обстрілює Запоріжжя або інші українські міста, пропаганда часто запускає виправдання ще до того, як з’являються факти. Один із прикладів – заяви про те, що в Запоріжжі нібито “майже не залишилося цивільних”, а місто начебто заповнене військовими. Такі меседжі потрібні для одного: зняти відповідальність із Росії за удари по цивільній інфраструктурі.

У 2026 році ІМІ також фіксував черговий кремлівський вкид про нібито підготовку Україною “хімічної провокації”. Такі повідомлення, за оцінкою ІМІ, не містили доказів і будувалися на припущеннях та емоційній лексиці.

Ця схема повторюється роками: спочатку вигадати “загрозу”, потім прив’язати її до України або НАТО, далі емоційно налякати аудиторію і заздалегідь підготувати людей до думки, що Росія “ні до чого”.

Окрема лінія пропаганди стосується не лише людей на ТОТ, а й ширшої аудиторії – України, Росії та Заходу. Російські ресурси періодично намагаються створити ілюзію, що Запоріжжя нібито можна швидко захопити.

Наприкінці 2025 року Центр протидії дезінформації називав це когнітивною операцією: Росія використовує бойові дії в області, щоб у медіа створити картинку можливого швидкого просування на обласний центр, хоча в реальності такий сценарій подається як неможливий.

Для мешканців окупованих територій цей меседж має окрему мету – зламати очікування звільнення. Людині постійно повторюють: “Україна не повернеться”, “Запоріжжя теж буде нашим”, “чекати немає сенсу”. Це не прогноз. Це психологічний тиск.

Саме тому дезінформація на окупованих територіях небезпечна не менше, ніж формальні рішення окупаційної адміністрації. Вона готує людей до примусу, виправдовує репресії, стирає український контекст і намагається перетворити страх на мовчазну згоду.

Відомий запорізький політолог Роман П’ятигорець прокоментував заяви російських воєнкорів про нібито загрозу для Запоріжжя.

«Теза про те, що Запоріжжя ось-ось впаде… Якщо ви три роки берете Малу Токмачку і ще заявляєте про якусь західну частину Малої Токмачки – ну це ж невеличке село. Як вам не соромно?

Друга армія у світі, як ви там себе називаєте? Про який напрямок на Запоріжжя взагалі йде мова?

Росія не взяла жодного обласного центру. Жодного. Вона зайшла в Херсон через обставини, які зараз розслідуються: хто відкрив Чонгар, звідки прибрали війська за три тижні до вторгнення, чому росіяни опинилися у Херсоні. А потім вони його втратили. Вони тільки втрачають обласні центри.

По-друге, Запоріжжя – дуже захищене місто. Кожне підприємство має під собою підземні міста, тунелі. Це як Азовсталь, яку вороги не могли взяти. Лише через домовленість наші вийшли з Азовсталі. Інакше вони б ніколи не взяли це підприємство, як би його не бомбили.

У Запоріжжі – величезна кількість промислових майданчиків. Побудовано десятки підземних шкіл, які мають об’єкти подвійного призначення. Запоріжжя має потужність виробляти мільйон БПЛА. Місто є одним із провідних виробників дронів.

Тобто місто захищене, оборона шалена. Вони опинилися в так званому мішку. Наші діпстрайки літають на відстань до 100 кілометрів. Якщо рахувати від Бердянська до Мелітополя – це 80-кілометрова зона. Ми вражаємо цілі, зокрема на Мелітопольщині.

Постійно у зведеннях з’являється інформація: вражено РЛС, контролюється траса і під’їзди на Запорізькому напрямку. На Богданівку постійно прилітає. Там немає ні світла, ні води, ні стабільного забезпечення.

А все, що вони кажуть про те, що “набудували”… Вони будують навіть клініку, щоб лікувати й перемотувати своїх військових, які гинуть тисячами на Запорізькому напрямку без жодних тактичних просувань.

Тому теза про те, що Запоріжжя впаде… А чому воно за п’ять років не впало, а зараз раптом має впасти? Які для цього у Росії чинники? Вони розробили якусь сучасну зброю? У них усе тільки погіршується.

У нас для інерції наступу набагато більше потенціалу, ніж зараз у противника.

Я б на їхньому місці взагалі не мріяв про Запоріжжя, а будував окопи – чим глибше, тим краще. І то це врятує їх лише на найближчі півроку.

А далі, з такою ситуацією, як є зараз на фронті, ми обов’язково звільнимо і Бердянськ, і Мелітополь, і Крим», – заявив Роман П’ятигорець.

Якщо говорити про історію, то тут була Запорізька Січ. Це земля запорізької козацької бойової слави. Я нагадаю слова, які приписують легендарному полковнику Богуну:“Я бував у Московії, там існує найогидніше рабство. Людей на базарах продають, як худобу. Потрапити до рук Московії – краще живим кинутись у полум’я”.

Про це говорили наші козаки. І Виговський, і наші полководці, які свого часу вели боротьбу з Московією. Це була не “спільна історія”, як її намагаються подати росіяни, а постійне протистояння.

Якщо подивитися карти й переписи населення, можна побачити, скільки у Запоріжжі мешкало українців, євреїв, греків, німців-менонітів. А після війни, після Голодоморів, сюди почали завозити робочу силу з Московії – людей, яких використовували на великих підприємствах.

Тобто йшла нав’язана русифікація. Те саме зараз відбувається у Маріуполі: туди навмисно завозять росіян, щоб витіснити корінних мешканців і знищити українськість міста.

Російська Федерація діє як фашистська, нацистська держава. Її мета – стерти все українське: до останньої людини, до останньої дитини, яка називає себе українцем.

Це треба знати.

І коли хтось каже, що не варто чинити спротив, треба пам’ятати: якщо не втрачено все – не втрачено нічого. До останнього треба боротися за свободу, щоб ворог пішов із цієї землі, бо він несе тільки руїну.

Мелітополь за української влади будував сучасні школи, музичні школи, палаци культури, перинатальні центри, лікарні. Це було місто, яке розвивалося. То якого біса вони кажуть, що прийшли сюди – і раптом почався “ренесанс”?

Вони несуть лише заселення чужими людьми, знищення нашої культури, нашої історії, репресії та примусову мобілізацію у своє військо. А це військо ніколи не переможе. Це не війна у нормальному розумінні, а жертвоприношення – як казав Губарєв, колишній “губернатор” так званої Донецької республіки.

Тож, люди добрі, ви є українці. Україна була, є і буде.

Українці жили тут роками, доки не почалася масштабна кампанія зі знищення цього нескореного народу. Москва заздрить нам, бо в них немає цього ДНК українськості – нашої стійкості, нашої мрії про садок, ліс біля хати, нормальне життя на своїй землі.

А там – тільки водка, балалайка, Маша Распутіна і дід, який уже сам не знає, як пояснити ціль своєї “СВО”.

Але головна слабкість цієї системи в тому, що вона тримається не на довірі, а на ізоляції. Там, де з’являється доступ до незалежної інформації, особистий досвід людей швидко руйнує пропагандистську картинку. Бо дуже важко повірити в “покращення життя”, коли навколо військові, заборони, порожні домівки, російські газети замість місцевої преси й постійний страх сказати зайве.

Публікацію створено за підтримки ГО «Інститут Масової Інформації» та Міністерства закордонних справ Королівства Нідерланди