В Україні назріла необхідність переходу до ринкових тарифів на енергоресурси, що стало предметом обговорення серед експертів та представників уряду. Цей крок зумовлений потребою адаптуватися до сучасних економічних умов і забезпечити стійкість енергетичної системи країни. Проте, важливою умовою цього процесу залишається підтримка вразливих споживачів через механізми субсидування. Фахівці зазначають, що ринкові тарифи можуть сприяти більш ефективному використанню ресурсів і стимулювати інвестиції в енергетич
Україна має поступово відмовитися від ручного стримування цін на газ, електроенергію, тепло та гарячу воду. Такі зміни передбачені зобов’язаннями перед міжнародними партнерами, зокрема в межах програми МВФ та Плану України. Проте лібералізація енергоринків не означає, що всіх споживачів одразу залишать сам на сам із повною ринковою ціною.
Про це повідомляє«Вікно Відновлення», яке відвідало онлайнпублічну дискусіювід консорціуму «RRR4U».
Питання тарифів пов’язане не лише з внутрішньою політикою України, а й із програмами міжнародної фінансової підтримки. Йдеться, зокрема, про програму співпраці з Міжнародним валютним фондом та План України для «Ukraine Facility» – інструмент Європейського Союзу, через який Україна отримує гроші на підтримку бюджету, відновлення та реформи.
Ці програми важливі, бо під час повномасштабної війни значна частина державних видатків залежить від зовнішньої допомоги. Міжнародні партнери надають гроші не просто як разову підтримку, а в обмін на виконання певних умов. Серед них – зміни у сфері енергетики, які мають зробити ринок фінансово стійкішим і зменшити приховані борги в системі.
Експертка аналітичного центру «DiXi Group» Альона Корогод розповіла, що за програмою МВФ Україна має оцінити всі квазіфіскальні витрати, субсидії, спеціальні зобов’язання та обмеження цін. На основі цього аналізу держава повинна запропонувати фінансово стійку модель реформи – тобто таку, яка не потребуватиме постійного дофінансування з бюджету.
У Плані України також є два індикатори щодо енергетики, які мають виконати цього року. Перший – скасування мораторію на підвищення тарифів на тепло та гарячу воду. Другий – поступова лібералізація ринків газу й електроенергії після завершення воєнного стану. Тобто поступовий перехід від ручного державного стримування цін до ринкової моделі, де вартість ресурсу більше залежить від реальних витрат, конкуренції та ситуації на ринку.
Під час воєнного стану в Україні фактично заморозили частину тарифів для населення. Йдеться про розподіл газу, теплову енергію, гарячу воду, а також обмеження на підвищення ціни газу для побутових споживачів. Тобто домогосподарства зараз платять не повну ринкову вартість, а ціну, яку держава стримує адміністративно.
Водночас для непобутових споживачів, бізнесу, бюджетних установ і теплопостачальних компаній мораторій вже частково зняли. Це означає, що для частини ринку ціни вже рухаються ближче до ринкових умов.
Також Альона Корогод звернула увагу на систему ПСО – покладення спеціальних обов’язків. Через цей механізм держава втручається в ринок, щоб утримувати ціни для окремих категорій споживачів на нижчому рівні.
Населення зараз платить за газ близько 8 гривень за кубометр, тоді як ринкова ціна становить майже 28 гривень. Тобто поточний тариф покриває приблизно 30% реальної вартості.
Схожа ситуація і з електроенергією. Побутові споживачі платять 4,32 гривні за кіловат-годину, тоді як ринкова роздрібна ціна становить майже 13 гривень. У цьому випадку рівень покриття – близько 34%.
Така ж ситуація із тепло-, водопостачанням та водовідведенням. Ціни теж не повністю відповідають економічно обґрунтованому рівню.
Фахівчиня «DiXi Group» наголосила, що перехід до ринкових тарифів автоматично збільшить навантаження на українські родини. Тому паралельно має зрости роль держави у захисті вразливих споживачів.
Ідеться не про те, щоб просто підняти тарифи для всіх, а про зміну моделі підтримки. Замість прихованого субсидування через занижені тарифи держава має перейти до прямої адресної допомоги тим, хто справді її потребує.
Вже зараз витрати на субсидії та пільги є значними. У 2024 та 2025 роках вони становили приблизно по 36 мільярдів гривень. І це в умовах, коли тарифи для населення залишаються частково стриманими. Якщо ціни почнуть наближатися до ринкових, потреба у підтримці зростатиме, пояснила фахівчиня.
«Паралельно з реформою тарифів постає питання: звідки брати кошти на допомогу тим, хто справді її потребує. Частково відповідь полягає в тому, що зростання тарифів означає і зростання доходів енергокомпаній, а отже – і податкових надходжень. Завдяки цьому держава потенційно може збалансувати додаткові витрати на соціальну підтримку в енергетиці», – сказала Альона Корогод.
У країнах ЄС енергетичні ринки загалом лібералізованіші, а тарифи ближчі до реальної вартості. Але це не означає відсутність соціального захисту, розповів радник з питань енергетики Представництва Європейського Союзу в Україні Арон Керпель-Фроніус під час дискусії.
За його словами, під час криз держави можуть запроваджувати тимчасові обмеження цін, грошову допомогу або інші інструменти підтримки. Різниця у тому, що такі заходи мають бути обмеженими в часі й спрямованими на конкретні групи, а не ставати постійною моделлю для всіх споживачів.
Під час дискусії народний депутат та голова Комітету Верховної Ради України з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус наголосив, що зараз неможливо точно сказати, скільки українці платитимуть за газ, електроенергію чи тепло після війни. За його словами, майбутні тарифи залежатимуть від ціни газу, дефіциту в енергосистемі, ситуації із Запорізькою атомною електростанцією та інших чинників.
Водночас проблема вже є, і найбільше вона проявляється у сферах тепла та води. Через чинний мораторій підприємства теплокомуненерго накопичують різницю в тарифах. До прикладу, вони отримують газ від «Нафтогазу», але не завжди можуть повністю розрахуватися за нього, бо тарифи для населення залишаються нижчими за економічно обґрунтований рівень. У відповідь «Нафтогаз» звертається до судів, виграє справи, а виконавча служба може стягувати гроші примусово або блокувати рахунки підприємств. Це створює додаткові ризики для підготовки до опалювального сезону.
Герус пояснив, що в такій ситуації є лише два сценарії. Перший – тарифи мають бути ближчими до економічно обґрунтованого рівня і покривати собівартість послуг. Другий – держава свідомо залишає тарифи нижчими, але тоді має компенсувати підприємствам різницю з бюджету.
Різницю між реальною та заниженою ціною все одно хтось має покривати. Якщо тарифи нижчі за ринкові, а різницю не компенсують, система накопичує борги й неплатежі. Така модель не може працювати стабільно.
Саме тому міжнародні партнери наполягають не лише на підвищенні тарифів, а на підготовці цілісної реформи. Вона має показати, скільки коштує нинішня система, хто саме отримує підтримку, хто її потребує і як держава фінансуватиме допомогу після переходу до більш ринкових цін.
Допис підготовлено за підтримки International Media Support.