Максим ВОРОНОВ: «У Марлоса та Фернандіньо щира любов до України»

У сезоні-2013/2014 в українській Прем'єр-лізі виступало 39 бразильських футболістів. То був рекордний показник за історію. Зараз їх поменшало – 35. А от у Бразилії грає лише один вітчизняний футболіст. Точніше, він намагається пробитися нагору, захищаючи кольори «Атлетіко Паранаенсе» U-20. Йдеться про 19-річного воротаряМаксима Воронова, який поїхав до Південної Америки в 2022 році, з початком повномасштабного вторгнення росії до нашої країни.

Про перші враження від нової країни, виступи за свою команду з Курітіби та життя в Бразилії сайтуSport.uaексклюзивно розповів потенційний кандидат до молодіжної збірної України.

– Максиме, кілька тижнів тому ти підписав новий контракт зі своїм клубом «Атлетіко Паранаенсе». На який термін?– До 2029 року.

– Напевно, це говорить про те, що в клубі на тебе розраховують?– Я сподіваюся на це (посміхається). Принаймні зараз мене в Бразилії все влаштовує, мені подобається. Я легко адаптувався. Єдиний мінус, що дуже далеко від дому, сім'ї.

– Чи залишився б там жити після футбольної кар'єри?– Чому б і ні?

– А як у тебе на особистому фронті?– Все нормально, я зустрічаюся із дівчиною вже півтора роки. Її звуть Флавія, вона з Курітіби.

– Якщо ти так далеко зайшов у цьому плані, значить, мовою добре володієш, чи не так?– Так, все добре, спілкуюся на непоганому рівні. Навіть фільми дивлюся португальською мовою.

– Що для тебе в Бразилії, коли ти тільки приїхав, було дивним?– Мабуть, харчування. Тут взагалі немає перших страв, вони не їдять супів. Чай рідко зустрінеш. Бразильці завжди п'ють каву, у спеку та в холод. Клімат тут більш вологий. Прокидаєшся, на вулиці спека 30 градусів і дощить, а на небі хмар немає (посміхається). А може зарядити тропічна злива з грозою, стоїть як стіна.

– Як ти взагалі опинився за 12 тисяч кілометрів від України?– Я виступав за «Металіста» U-17. Коли розпочалася війна, футбол в Україні став на паузу. Мене набрав Євген Олексійович Красніков і запропонував варіант працевлаштування в «Атлетіко Паранаенсе». Я без вагань погодився, такий шанс упускати було не можна. Але треба було, щоби виповнилося 16 років. Влітку, коли цей час настав, я майже одразу відлетів до Бразилії.

– З тобою був і одноклубник Олександр Цвіренко?– Він приїхав трохи пізніше, в 2023-му, але за півроку Олександр повернувся до України. Їм були задоволені, але він захотів бути ближчими до рідних, друзів.

– Тобі важко було спочатку?– Так. Коли мови не знаєш, то дуже складно. Ще були якісь проблеми з документами, тож грати не міг перші шість-сім місяців. Але я вперто навчав мову і поступово все пішло само собою.

– Хто допомагав адаптуватись?– Жадер, який свого часу виступав за «Волинь», «Металіст». Він завжди був зі мною на контакті, допомагав у всьому. Я до нього їздив у гості до Порту-Алегрі, він і в Курітібу до мене приїжджав не раз. Цій людині можу сказати лише слова подяки. Він агент, працює з Євгеном Красніковим.

– У бразильському футболі українців, крім тебе, немає?– Ні. А раніше був Марлос (сміється).

– Зараз ти виступаєш за «Атлетіко Паранаенсе» U-20?– Так.

– Останнім часом ти не грав.– У мене була травма коліна, яку я отримав на тренуванні. Два місяці був поза футболом. Ще кілька днів і, гадаю, буду вже в основній обоймі.

– Що являє собою клуб «Атлетіко Паранаенсе»?– Думаю, що він має найкращу інфраструктуру у всій Латинській Америці. І щодо фінансового забезпечення тут усе на найвищому рівні.

– Який найпопулярніший клуб у Бразилії серед уболівальників?– Напевно, «Фламенго». Також «Корінтіанс», «Сан-Паулу», «Палмейрас», «Сантос», «Крузейро».

– До тренувань із першою командою «Атлетіко Паранаенсе» залучаєшся?– Так, звичайно. Останнім часом я навіть більше з ними, ніж U-20.

– Головний тренер основного складу Одаїр Елман спілкувався з тобою?– Індивідуальних розмов не було, а ось під час тренувального процесу дуже часто.

– Раніше команду очолював Луїс Феліпе Сколарі.– Так, я застав цього наставника, трохи попрацював під його керівництвом. До речі, з цим тренером «Атлетіко Паранаенсе» у 2022 році виходив до фіналу Кубка Лібертадорес, де поступився – 0:1 «Фламенго».

– Наскільки сильно відрізняється тренувальний процес в Україні та Бразилії?– У «Металісті» чимало уваги приділяється роботі з м'ячем, але акцент все ж таки робиться на тактиці та фізичній готовності. Тут більше відкритий футбол, на техніку, часто превалює імпровізація.

– Ти згадував про Марлоса. Він також виступав за твою команду.– Так, він мені теж допомагав. До речі, коли до мене приїжджали батьки, ми разом дивилися футбол на стадіоні у його vip-кімнаті.

– В «Атлетіко Паранаенсі» на заході кар'єри з «Манчестер Сіті» приїхав і Фернандіньо.– Цілком правильно. На той час я вже був трохи адаптований до місцевих реалій. Часто з ним спілкувалися, і про Україну зокрема.

– Чим тобі запам'яталися спілкування із цими футбольними майстрами?– Якось у тренувальному процесі мене попросили позайматися з професіоналами. Виходжу на поле, а там Марлос та Фернандіньо. У двосторонці я грав у їхній команді. М'яч ми практично не втрачали (сміється). Часто просив Фернандіньо, щоб він потренував мене ударами з пенальті, з-за меж карного майданчика. Круто було. Справжній майстер. Також він свою футболку передавав на аукціон, щоб потім отримані гроші пішли на допомогу ЗСУ.

А Марлос сумує за нашою країною, особливо за борщем, що йому часто в Україні готувала одна жінка (посміхається). У нього навіть у тій vip-кімнаті, про яку я говорив, висить прапор України. Розповідав про збірну, що йому було там комфортно, що команда була дуже сильною. З розмов з ними я зрозумів, що у цих людей щира любов до нашої країни.

– З Бразилії багато футболістів їде виступати до Європи. Ти маєш у планах такі наміри?– У майбутньому це моя мета. Як усе складеться, я поки що не знаю, але у пріоритеті Іспанія, Англія, Італія.

– За якусь європейську команду переживаєш?– В Іспанії за «Реал». Подобається, як останнім часом грає «Брайтон». Але якщо грати в Англії, то мрія – «Ліверпуль».

– Хто для тебе зараз топ-3 голкіпера?– На першому місці Тібо Куртуа, потім Мануель Нойєр та Алісон.

– Не можу не торкнутися теми збірної України, до якої ти викликався на рівні U-20. За тобою стежать?– Думаю, так. Після того, як я зазнав травми, зі мною зв'язувався Дмитро Станіславович Михайленко, цікавився моїм здоров'ям. Він сказав, що я на радарі.

– Свого часу ти казав, що якщо не надійде виклик до збірної України, є ймовірність того, що ти можеш змінити громадянство. Це питання відпало?– Наступного року я вже можу отримати бразильський паспорт. Так, на цю тему були розмови, але поки що без конкретики. Я хочу виступати за збірну України.

– А хто в тебе в топі з українських воротарів?– Анатолій Трубін зараз у повному порядку. Навіть голи забиває (посміхається). Подобається Дмитро Різник, особливо як грає ногами. Андрій Лунін виступає на найвищому рівні.

– У дитинстві за яку українську команду хотів виступати?– За «Металіст». А матчі харків'ян проти «Дніпра» у найкращі часи, це було щось, свого роду дербі, настільки була там напруга та інтерес глядачів.

Я сам із Луганська, в дитинстві батько завжди мене брав із собою на матчі «Зорі» проти «Металіста». І так склалося, що у сьомому класі я потрапив до харківської ДЮСШ «Схід», а вже потім перейшов до школи «Металіста».

– Скільки уболівальників відвідує домашні матчі «Атлетіко Паранаенсе»?– Щонайменше 20 000. А якщо поєдинок проти авторитетного суперника чи дербі з «Курітібою», то трибуни забиті, а це близько 40 000 глядачів.

– Футбол у бразильців у крові?– Без сумніву. У нас півміста постійно ходить у футболках своїх улюблених команд.

– Які цілі у «Атлетіко Паранаенсе» цього сезону?– У нас амбітний президент. Команда хоче потрапити до Кубку Лібертадорес, а для цього необхідно зайняти в чемпіонаті Бразилії місце не нижче п'ятого. Зараз ми йдемо у графіку (посміхається).