Боєць з Черкас, який до війни працював у сфері екстреної медицини, знову взяв до рук зброю, щоб захищати свою країну. Його досвід у наданні першої допомоги став неоціненним під час бойових дій. Чоловік розповідає про те, як його медичні навички допомагають рятувати життя не лише побратимів на фронті, а й цивільних осіб в зоні конфлікту. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну він вирішив залишити свою мирну професію і стати на захист
Навесні-влітку 2014 року у складі 51-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, якій світ завдячує здобуттям перших доказів участі кадрових військових росії у боях проти України, воював і Володимир Резніченко, уродженець села Переможинці тоді ще Корсунь-Шевченківського району Черкащини. За його плечами були бої за Кремінне, Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Оленівку, Мар'їнку, Старобєшеве та інші населені пункти Луганської і Донецької областей…
Першого кадрового російського військовослужбовця (радіотелефоніста «гвардійської» бригади з Самари) взяли в полон на Лугащині у липні 2014 року – це зробила саме 51 окрема мехбригада. Через місяць, на День Незалежності України, на Донеччині вперше взято у полон цілий підрозділ росіян – десятьох костромських десантників, чию бронемашину підбили неподалік кордону, а через день полонили ще й трьох вояк з іншого російського підрозділу з новітнім на той час (2013 року розробки) російським танком Т-72 Б3 – і це знову зробила та сама 51-а ОМБр ЗСУ.
Світ отримав вагомі докази щодо того, що у війні проти України використовується не тільки озброєння з росії, а й кадрові російські військові, а в самій росії матері десантників вперше голосно звернулися до путіна з проханням повернути вояк додому в росію. Якраз тоді полонені російські десантники на прес-конференції в Києві, а путін журналістам у москві вперше брехали про «заблудівшихся і случайно пєрєшедших граніцу во врємя учєній».
Та вже наприкінці серпня 2014 року і сам Володимир Резніченко разом з побратимами потрапив в оточення й полон під Іловайськом. Пробув у заточенні в Донецьку тиждень. Їх приїздив агітувати перейти на бік так званої «ДНР» особисто лідер донецьких сепаратистів Захарченко. А після відмови полонені і Володимир в тім числі розбирали завали рознесеного вибухом складу боєприпасів – полонених українців задіяли до цього після того, як на руїнах підірвався бульдозер…
Володимиру судилося знову стати часткою досі небувалих подій – перших, швидких на той час обмінів полоненими. Навіть прізвища їхні записувалися вже буквально на ходу, під час обміну – Резніченко був у тому списку 13-м. Причому забирати їх з полону приїхали волонтери, серед яких були співачка Руслана Лижичко, на згадку про яку у черкащанина залишилися її телефонні номери, якими він жодного разу так і не скористався, і журналіст Мустафа Найєм, який відзняв документальний фільм про той обмін – Володимир і зараз інколи його переглядає...
Після тієї першої історії служив прикордонником, а повернувшись до мирного життя працював трохи таксистом, а потім – водієм автомобіля екстреної медичної допомоги в Черкасах. Рятував хворих в часи епідемії ковіду, евакуював постраждалих у дорожньо-транспортних пригодах, допомагав фронту і волонтерив разом з усим колективом «екстренки», очолюваної Ігорем Фесуном.
А зараз – він знову зі зброєю, «працює» у складі мобільної вогневої групи, яка прикриває небо над Черкасами. І готує документи, щоб потрапити у підрозділ, в якому воює його побратим по боях 2014 року й полону – канівчанин Андрій А.
Втім, коли цей текст погоджувався з Володимиром до друку, він попросив уточнити: Андрій йому не просто побратим – він Брат після разом пережитого. Після полону обидва мають загострене прагнення до справедливості. І вважають, що справжнє торжество справедливості буде тоді, коли останній російський окупант піде геть з української землі…
Знаменитому Марку Твену приписують фразу: «Історія не повторюється абсолютно точно, але вона часто римується». У квітні-2026 в черговій партії обміну військовополоненими у списку українців, що повернулися додому, вигулькнуло ім’я Володимира Резніченка родом з сусідньої Кіровоградщини, у якого з вищеописаним нами черкащанином Володимиром Резніченком ще й різниця у віці всього лиш пів року. Історія ніби натякнула, що у війні, яка триває, одним з надважливих питань залишається доля військовополонених – і безвідносно до того, як кожного із них звуть, ім’я кожному з них – Українець…
І в авто на лінії фронту, і за кермом автомобіля «медицини катастроф» - Володимир Резніченко на передовій, де зупиняють небезпеку.
Ім'я (обов'язкове)Електронна адреса