Військовослужбовці, які проходять службу в прифронтових громадах Дніпровщини, стикаються з серйозними труднощами у пошуку житла. Ця проблема стала особливо актуальною на тлі триваючої війни та збільшення кількості військових підрозділів у регіоні. Багато армійців змушені шукати тимчасове чи постійне місце проживання через недостатню інфраструктуру та обмежену пропозицію житлової нерухомості. Однією з основних причин є те, що багато будинків і квартир були
Оренда житла для захисників: ціни, умови та відмови.
Павлоград, район і прифронтові громади Синельниківщини та Нікопольщини залежать від руху фронту. Зокрема, там живуть немало військових, які працюють, ротуються, приїздять на короткий перепочинок або шукають житло на тривалий час. Однак сама присутність захисників не означає, що знайти дах над головою для них просто. На ринку оренди вони часто стикаються з відмовами, завищеними цінами, недовірою і прямими проханнями «військових не турбувати». Чому так?
До слова, знайти героїв для цього матеріалу мені, як авторці, було надзвичайно складно. Дописи з закликами у соцмережах збирали десятки репостів, але майже не давали зворотного зв’язку. Виявилося, що не всі готові публічно говорити про свій досвід пошуку житла, відмови та домовленості з орендодавцями.
Втім, для «Міста і річки» вдалося поспілкуватися з військовослужбовцями, дружиною військового та ріелтором, а також самостійно проаналізувати ринок оренди житла – щоб розглянути цю тему через досвід тих, хто шукав житло, і тих, хто працює з ним щодня зсередини.
Лана (ім’я змінено з міркувань безпеки – прим. авт.) служить у ДШВ ЗСУ. Житло в Павлограді вона шукала у вересні – жовтні 2025 року, коли після бойового злагодження потрібно було протягом тижня знайти місце для проживання.
«Ще до початку пошуків чула, що військовим у місті житло здають рідко і неохоче. Шукала через OLX. Від послуг ріелтора свідомо відмовилася, бо не хотіла платити комісію, яка в підсумку могла дорівнювати ще одному місяцю оренди», – зауважує дівчина. Її, додає, вразили не лише відмови, а й самі ціни.
Лана родом із Києва і каже, що Павлоград її шокував. За її словами, за 15 тисяч гривень у столиці можна знайти хорошу квартиру не в найгіршому районі, тоді як у Павлограді за ці гроші вона бачила хіба що двокімнатні варіанти. Однокімнатні стартували від 7 тисяч – і то в районах, де, за її словами, «постійно прилітає». Більш-менш прийнятні варіанти починалися від 9 тисяч. Для військової це суттєві витрати.
«Моя зарплата на той момент становила близько 20–21 тисячі гривень. Якщо оренда коштує 9 тисяч, то це майже половина щомісячного доходу, і це ще без комунальних. До цього додається плата за перший і останній місяці. Тобто, щоб просто заїхати в житло за 9 тисяч, треба одразу віддати 18 тисяч. Якщо шукати через ріелтора, сума зростає до 27 тисяч. Для квартири за 12 тисяч – це вже 36 тисяч на старті», – розповідає вона.
У підсумку військовослужбовиця вирішила знімати житло разом із колегою, бо окремо це було надто дорого. Один із варіантів за 10 тисяч у відносно непоганому районі виявився в поганому стані. Інший, за 12 тисяч, став прикладом упередженого ставлення.
За словами Лани, власник квартири прямо сказав, що не здає житло військовим. Тоді їй довелося назватися військовою журналісткою і повідомити, що вона нібито приїхала знімати документальний фільм поблизу лінії бойового зіткнення. Колега представився режисеркою. Лише після цього їм погодили показ квартири.
«Господар пояснив свою позицію: мовляв, військові перетворять квартиру на хлів, житимуть ротаціями, заселятимуть побратимів, пиячитимуть і в підсумку житло втратить нормальний вигляд. Врешті квартиру нам здали, але сперечатися я не могла. Ми дуже довго шукали житло, а в Павлограді і тоді, і зараз дуже важко знайти щось адекватне. Тож довелося просто змовчати», – каже вона.
У цій квартирі Лана прожила два місяці, а її колега мешкає там і досі. Під час перевірок військову форму доводилося ховати, щоб власник зайвий раз не бачив, хто саме орендує житло.
Найбільше Лану зачіпає ставлення до військових як до людей, від яких одразу очікують проблем. Вона каже, що з подібним стикалася не лише під час пошуку житла.
«В одному із сіл місцеві літні люди просили нас піти, бо через вас по нас прилетить. У таких ситуаціях реагую різко, бо для мене це питання поваги до людей, які захищають цивільних. Бо якби не ці хлопці, ваше помешкання вже б зайняли “асвабадітєлі”», – емоційно зауважує Лана.
Ви можете підтримати нашу редакцію. Завдяки вам ми робимо медіа, яке варте Дніпра.
Інший співрозмовник – Сергій, ветеран АТО, який після початку повномасштабного вторгнення повернувся до служби. Він розповідає, що під час пошуку житла на OLX неодноразово бачив оголошення з прямими формулюваннями на кшталт «військових просимо не турбувати». Після скарг такі фрази прибирали, але, за його словами, підхід власників суттєво не змінювався – його просто почали маскувати.
«На етапі телефонної розмови питання часто ставили прямо або завуальовано: звідки ви, чим займаєтеся, на який термін оренда, хто буде жити. Бувало, що після того, як люди дізнавалися, що йдеться про військових, ціна раптово зростала», – каже Сергій.
За його словами, військових часто сприймають як тимчасових і ненадійних орендарів. Власники очікують довгострокової оренди, порядку і гарантій збереження житла. Сам Сергій вважає таке ставлення упередженим.
За його словами, військових часто сприймають як тимчасових і ненадійних орендарів. Власники очікують довгострокової оренди, порядку і гарантій збереження житла. Сам Сергій вважає таке ставлення упередженим.
«Як це сприймаємо ми? Звісно, негативно. Особливо тоді, коли замість підтримки на тобі або намагаються заробити більше, або прямо показують, що ти небажаний», – зазначає він.
Сергій додає, що якщо власники не готові надавати житло безкоштовно, це нормально, але не варто перетворювати оренду на спосіб додаткового заробітку саме на військових.
«А щодо ріелторів – було б чесніше, якби житло здавали напряму, без посередників, які беруть стовідсоткові комісії і часто підштовхують власників піднімати ціну», – підсумовує він.
Українська режисерка Катерина Стрельченко шукала житло і для знайомих військових, і для власного чоловіка. Вона каже, що зіткнулася з нестачею квартир за адекватними цінами. Спочатку зверталася по допомогу через соцмережі, публікувала дописи у Facebook, отримувала багато репостів, але реальних пропозицій було небагато.
«Було так – сотні репостів, вихлопу нуль. Але принципово до ріелторів я не зверталася, вірила у так зване сарафанне радіо», – розповідає вона.
У результаті один випадок все ж спрацював: жінка погодилася здати двокімнатну квартиру менш ніж за 10 тисяч гривень для знайомих військових. За словами Катерини, житло було без дорогого ремонту, але охайне і з базовими меблями. Військові залишилися задоволені. Інші варіанти або не доходили до домовленостей, або були надто дорогими.
«Коли я шукала житло для чоловіка, ситуація повторилася. Найболючішим стало те, що навіть дві мої старші сестри, які живуть за кордоном і тримають порожні квартири, відмовилися здавати житло. Не безкоштовно – за гроші. Без пояснення причин. Тоді для себе я сформулювала фразу: “Пусті квартири – пусті душі”. Для мене це про байдужість», – говорить Катерина.
Вона зауважує, що люди не зобов’язані здавати житло військовим. Але, за її словами, постає інше питання – про суспільну відповідальність і підтримку.
«Як тоді перемагати, якщо хтось жертвує здоров’ям і життям, а хтось не хоче навіть мінімального дискомфорту для себе. Це ж історія не лише про оренду, а й про ставлення до військових», – каже вона.
За спостереженнями Катерини, власників найчастіше стримує страх пошкодження житла або його неналежного використання. Водночас вона згадує і випадки завищених цін.
«Один із господарів назвав дуже високу суму – понад 30 тисяч гривень, і це ще в не надто безпечному районі», – розповідає вона. Самі військові, за її словами, здебільшого реагують спокійно і без зайвих емоцій.
«Вони дорослі люди і не чекають співчуття. Але для мене, як для дружини військового, це не знімає тривоги: де житиме чоловік, чи матиме окремий простір, чи знову доведеться шукати варіанти через знайомих», – зазначає Катерина.
У підсумку її чоловікові так і не вдалося знайти окреме житло – його поселили у вже щільно заселене помешкання, і тимчасове рішення стало постійним.
Рієлтор Олексій Ганоцький, який працює на ринку нерухомості майже 10 років, каже, що проблема відмов військовим є не лише у Павлограді, а й у Дніпрі та населених пунктах ближче до фронту. За його словами, якщо відкинути зовсім старе й занедбане житло за завищеною ціною, то в середньому у близько 90 % випадків власники відмовляють військовим.
Серед найпоширеніших аргументів він називає два.
«Перший – страх за майно. Люди уявляють, що якщо заселити військових, то буде постійна ротація, безлад, алкоголь, багато людей і зіпсована квартира. Другий – страх, що присутність військових зробить житло мішенню для російських атак», – пояснює рієлтор.
За словами Олексія, він часто чує аргумент про можливі обстріли через те, що в квартирі живуть військові. Водночас він вважає таку логіку безпідставною.
«А раптом дізнається ворог, що тут живуть військові, і прилетить “шахед”», – цитує він типову відповідь власників.
Рієлтор переконаний, що дрони не атакують конкретні квартири в багатоповерхівках через те, хто там орендує житло.Водночас він визнає, що поодинокі проблемні випадки траплялися.
«За останні чотири роки був один епізод, коли військовий поводився агресивно і власнику довелося викликати поліцію. Але це один випадок за весь час. Натомість історій, коли цивільні залишали після себе значні збитки, я чув значно більше», – каже він.
За словами рієлтора, військовим часто пропонують старі або занедбані квартири за завищеною ціною.
«Будинок, який у звичайних умовах коштує 10–12 тисяч, можуть здавати за 25–30 тисяч. У селах поблизу фронту трапляються випадки, коли житло без нормальних умов здають за 20 тисяч просто через наявність попиту», – зазначає він.
Водночас Олексій каже, що має і позитивні приклади – власників, які свідомо орієнтуються на військових орендарів, не підвищують ціну та готові до гнучких умов.
«Є люди, які розуміють, що військові приїжджають не для відпочинку, а щоб перепочити, помитися, випрати речі і знову повернутися до роботи. І це дає надію, що ситуація не настільки однозначна», – підсумовує він.
Для військових в Україні єдержавна компенсація за піднайом житла. Міністерство оборони повідомляє, що у 2026 році вона становить 4560 грн у Києві, 3420 грн в обласних центрах і 2280 грн в інших населених пунктах. Для військовослужбовців, які мають трьох і більше членів сім’ї, ця сума збільшується у півтора раза.Ця компенсація не нараховується автоматично. Як її отримати? Військовослужбовець маєподатирапорт командиру військової частини і додати пакет документів. Серед них – документи, що посвідчують особу військового та членів його сім’ї, ідентифікаційні коди, документи про родинні зв’язки, а такождовідки. Після цього у військовій частині перевіряють документи й житлові умови. За чинною інструкцією, таке рішення мають прийняти протягом 15 робочих днів з дня реєстрації рапорту. Виплата здійснюється за місцем проходження служби або за місцем виплати грошового забезпечення і в межах бюджетних призначень.
Відкриті оголошення наOLX по Павлоградупоказують інший порядок цін. Однокімнатні квартири там виставляють приблизно від 8 до 16 тисяч гривень, і значна частина пропозицій – у діапазоні 10-12 тисяч. УСинельниковомуактуальних пропозицій менше, але і там фігурують суми на рівні 7-9 тисяч гривень. Для Васильківки і Петропавлівки інша ситуація: там майже немає масиву пропозицій, зате видно дефіцит житла, яке власники готові виставляти публічно.
Насамперед йдеться про зміну ставлення до військових. Бійчиня Лана каже, що найбільше її зачіпає сприйняття військових як людей «окремої категорії», від яких нібито слід очікувати лише проблем. Вона наголошує, що з цивільними потрібно більше говорити про коректну комунікацію з військовими і про те, чому певні упередження сприймаються болісно.
«І якби військові розвернулися і поїхали додому, то житло у прифронтових містах і селах ніхто б не орендував. Адже окупанти не питають дозволу на проживання в чужих домівках», – підсумовує дівчина.
«Боятися варто не своїх військових, а окупантів», – додає військовий Сергій. Він вважає, що якщо власники не готові безкоштовно надавати житло, не варто перетворювати оренду на спосіб заробітку саме на військових. Також, на його думку, чесніше було б здавати житло напряму, без посередників і високих комісій.
Режисерка Катерина Стрельченко зазначає, що у випадку страхів за майно можна врегульовувати все через договори, чіткі умови та правила оренди. Вона вважає, що обережність нормальна, однак повне закриття житла на тлі війни для неї залишається питанням особистої відповідальності.
Ріелтор Олексій Ганоцький переконаний, що ситуація зміниться тоді, коли власники перестануть сприймати військових як автоматичну загрозу для житла чи «причину для обстрілів». Водночас він додає, що на ринку є власники, які свідомо здають житло військовим за адекватною ціною, і з такими людьми він і працює.
А нам всім дуже хотілося б поваги до військових, і більшого реагування та більшої уваги до цього питання з боку держави. Бо повага до захисників починається тоді, коли замовкають пафосні промови.