У місті Канів відбулася особлива вистава Театру ветеранів, яка зібрала разом військових, представників місцевої громади та органів влади. Ця подія стала не лише культурним заходом, а й важливим кроком у процесі соціальної адаптації учасників бойових дій до мирного життя. Вистава була створена за участю ветеранів, які через мистецтво намагаються передати свої переживання та досвід. Глядачі стали свідками потужних емоцій і глибоких історій, представлених акторами-ветеранами. Кожен номер
Гумор. Усмішки. Оплески. Квіти. Все це є частиною адаптації ветеранів через театр. Те, що мистецтво лікує душі, на власному прикладі перевірили ветерани російсько-української війни, члени їхніх родин, а також дружини та матері загиблих і зниклих безвісти з Канева. Днями тут для широкого загалу презентували виставу «Майже фараони».
Вистава – адаптація на сучасний лад відомої зі шкільної програми п’єси Олексія Коломійця. Про жінок і чоловіків. Про обмін ролями. Про вміння чути одне одного, про взаєморозуміння, любов і підтримку.
«Спочатку в нас була ідея зробити щось глибоке, обов’язково на військову тематику. Була ідея зібрати реальні історії реальних військових, як фронтові, так і не фронтові, і зробити виставу на спогадах ветеранів. – розповілаОксана Кириченко, одна з режисерок проекту, – Та вже коли ми озвучили цю ідею безпосередньо учасникам театру, вони категорично відмовилися від серйозного матеріалу. Мовляв, ми всі пройшли через таке страшне, що хочеться надзвичайно легкого, простого… І от ідея з «Фараонами» – це була ідея безпосередньо самих учасників театру. Якщо говорити про акторський склад, то 85 відсотків – це ветерани, безпосередньо учасники бойових дій, серед них інваліди війни з ампутаціями, також їх дружини, є дівчата які втратили своїх чоловіків на війні, є одна акторка, чоловік якої пропав безвісти, є діти».
У виставі, окрім акторської гри, є елементи і професійного танцю. Ставила його хореографка з Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, дружина загиблого військового Олександра Горідько.
«Ми давно знаємо один одного, Олександра вже ставила з учасниками театру ветеранський вальс. Тобто в неї вже був досвід спілкування з нашими хлопцями і дівчатами. У нас основний танець всієї нашої постановки – карапет. Актори спочатку хвилювалися, боялися, сварилися. Але зараз вони цей танець роблять класно, можна сказати «витанцьовують» свої переживання», – зазначила Оксана Кириченко.
До слова, ролі у виставі підбиралися не просто так, а залежно від психотипу актора. Для цьогокризовапсихологиняз військовим досвідом та акторка театру Юлія Зозуляпроводила дослідження.
«Коли ми зібрали ветеранів, треба було зрозуміти, які травми є в людей, хто є стійкіший, хто менш стійкий, які тригери є, що може спонукати людей плакати тощо. Це важливо, щоб під час саме виходу на сцену люди не розгубилися. Далі – я створила так звану «карту особистості» кожного учасника, певний психологічний профайлінг. Зокрема, які риси персонажа повинна взяти людина, щоб він не ранив, а навпаки зцілив. Вже згодом, на кожній репетиції, ми робили практики – як імпровізувати, як долати стрес і самозаспокоюватися, грали ролі «неслухняного глядача», чи навпаки дуже гучного. Ми програвали різні сценарії, були сльози. Адже персонажі абсолютно різні. Хтось експресивний, спокійний, а хтось навпаки має донести свою життєву історію. Задача психолога – у цей час бути поруч, показати практики, заспокоїти», – розповіла Юлія Зозуля.
Одна закторок театру Наталія Шевченкона війні втратила чоловіка, а коли жінку спіткала ще одна біда: брат зник безвісти, – зрозуміла, що без допомоги і людей поруч може не впоратися.
«У виставі я граю директорку школи Олену Устимівну. Це сильна жінка, голосиста, і я починаю перебирати її риси. Це те, що не притаманно мені, я людина не публічна, мені не хочеться, щоб мене бачили. Тож можна сказати, що театр багато в чому допоміг мені. Летиш сюди на репетиції, як до родини. Тут можна відчути себе спокійно, вільно, бути собою», – розповіла Наталія.
Ще один актор, наймолодший у трупі,ветеран та інвалід війни Микола Олійник. Хлопець пішов добровольцем на війну та отримав поранення у 21 рік.
«Після поранення та важкої реабілітації, звернувся до нашого канівського супроводу ветеранів, і там, окрім вирішення різних побутових та фінансових питань, мені запропонували спробувати себе в театрі. Спробував і зрозумів, що нам необхідні такі заходи, адже хлопці під час реабілітації часто залишаються один на один зі своїми думками. Тим більш важливо, що вистава має благодійну мету, збір коштів на потреби військового з Канева», – наголосив ветеран.
Зазначимо, що Театр ветеранів у Каневі – це результат спільної роботи Ветеранського простору «Патріот», потужного творчого осередку фахівців Канівського фахового коледжу культури і мистецтв, відділу культури та виконавчого комітету Канівського міськвиконкому, Канівського центру соціальних служб, Канівського центру життєстійкості, ГО «Жінки Канівщини: сила в дії» та підтримки Благодійного фонду “МХП-Громаді”.
Ініціатива ж створення театруналежитьголовіРадирозвиткугромад Благодійного фонду «МХП-Громаді», депутатці Черкаської обласної ради Тетяні Волочай. Саме вона влітку 2025 року запросила до Канева ідейного натхненника Київського театру ветеранів, актора та режисера Ахтема Сеітаблаєва та продюсера Андрія Різоля, давши старт цій важливій ініціативі. Під час зустрічі представники громади погодилися створити такий же Театр ветеранів і у себе в Каневі. Вже восени почалися перші зустрічі і репетиції вертепу. Невдовзі «МХП-Громаді» організував для учасників Канівського театру ветеранів поїздку в столичний Молодий театр на виставу «Енеїда» від Київського театру ветеранів, щоб актори перейняли досвід та відчули на собі терапевтичний вплив сцени.
«Коли я побачила «Енеїду», відразу виникла думка, що аматорські театри мають бути в громадах, в невеличких містах, в селах, де є ветерани. І тим паче в Каневі, де є коледж культури і мистецтв. Це місто можна назвати «крафтово культурним», і мені здалось, що цей проєкт має тут «зайти», адже тут є режисери, хореографи, громадські організації, ветеранський простір. Я надзвичайно пишаюся Канівською громадою, департаментом культури, всією спільнотою, яка долучилась і буде показувати, як відновлюватись через мистецтво. І принагідно я хочу запросити всіх, хто хоче зорганізовувати щось подібне у своїх громадах: є досвід Канева, є методологічний посібник від Київського театру ветеранів. Хотілось би зорганізувати такий театр і в Черкасах», – поділилась планами Тетяна Волочай.
Півтори години вистави минули для глядачів швидко. Навряд чи хтось помітив, що на сцені непрофесійні актори, адже п’єсу посмтавлено щиро і якісно.
Друзі, рідні та пересічні канівці буквально засипали акторів квітами та оплесками.
Також, у результаті благодійного продажу квитків та донатів цього дня зібрали – 47 800 тис грн. Кошти підуть канівчанину Андрію Чайковському, військовиму 5 ОВМБР (Окрема важка механізована бригада), командиру екіпажу роти безпілотних бойових літальних комплексів.