В Україні, де війна залишила глибокі рани на території та в житті людей, питання розмінування стало одним із найактуальніших. Понад 130 тисяч квадратних кілометрів земель під загрозою через міни і вибухонебезпечні предмети, які залишилися після бойових дій. Це не лише виклик для безпеки населення, а й серйозна перешкода для відновлення інфраструктури та повернення до мирного життя. У нових умовах Україна змінює свій підхід до розмінування. Влада усвідомлює необхідність швидкої та ефективної роботи у
Мінне забруднення має прямий вплив на економіку: обмежується доступ до сільськогосподарських земель, інфраструктури та логістики. Це призводить до втрат врожаю, зниження експорту та стримує інвестиції. Про масштаби, нові підходи до розмінування та роль технологій в ефірі радіо «Хартія» розповіла радниця з питань розвитку інновацій і проєктів у протимінній діяльності Центру гуманітарного розмінування Катерина Дрозд.
Станом на сьогодні понад 130 тисяч квадратних кілометрів території України вважаються потенційно небезпечними через мінне забруднення. Водночас не вся ця площа фактично замінована.
За оцінками фахівців, лише 20–30% територій потребують безпосереднього розмінування, тоді як решта — це обстеження та підтвердження безпечності.
«Ми говоримо про безпрецедентний масштаб. Але важливо уточнити, що не вся ця площа фізично замінована. Приблизно 20–30% територій потребуватимуть саме розмінування, а решта — обстеження або підтвердження безпечності», — каже Дрозд.
Водночас динаміка поступово покращується. Від початку повномасштабного вторгнення до використання вже повернули понад 40 тисяч квадратних кілометрів територій. Значна частина з них — сільськогосподарські землі.
«Динаміка насправді вже позитивна. Понад 40 тисяч квадратних кілометрів повернуто до використання. І зараз ця робота стає більш системною і пріоритезованою», — говорить Дрозд.
Мінне забруднення має прямий вплив на економіку: обмежується доступ до сільськогосподарських земель, інфраструктури та логістики. Це призводить до втрат врожаю, зниження експорту та стримує інвестиції.
Розмінування вже стало базовою умовою економічного відновлення країни.
«Фактично наразі розмінування — це вже не окремий процес, а базова умова економічного відновлення. Це впливає і на глобальні продовольчі ланцюги, тому має міжнародний економічний ефект», — каже Дрозд.
Кожен очищений гектар означає повернення виробництва, робочих місць і податкових надходжень.
Через війну Україна змушена змінювати класичну модель гуманітарного розмінування, яка зазвичай відбувається після завершення бойових дій.
Натомість впроваджуються інноваційні підходи, зокрема система пріоритезації GRID (Ground Rehabilitation through Innovative Technologies), яка дозволяє спрямовувати ресурси на найбільш важливі ділянки.
«Ми не можемо дозволити собі чекати завершення війни. Тому змушені бути ефективними, інноваційними і швидкими», — говорить Дрозд.
Також в Україні запущено програму компенсації вартості розмінування для фермерів, що стимулює попит на ці послуги та пришвидшує повернення земель в обробіток.
Оцінки щодо повного розмінування територій різняться — від десятиліть до століть.
Втім, нині фокус зміщується на швидке досягнення відчутного результату.
«Ми вже говоримо не про те, щоб очистити всю територію одразу, а про досягнення результату в короткій перспективі. Значну частину пріоритетних територій можна повернути приблизно за 10 років — за умови фінансування і доступу до технологій», — каже Дрозд.
Сьогодні Україна активно використовує дрони, сенсори та штучний інтелект для виявлення небезпечних об’єктів. Однак найскладніший етап — це фізична перевірка.
«Ми добре навчилися знаходити потенційно небезпечні об’єкти. Але момент, коли потрібно фізично дістатися до об’єкта і зрозуміти, що це — це досі ручна робота сапера», — говорить Дрозд.
Найбільш проблемним етапом залишається екскавація — зняття шару ґрунту для ідентифікації об’єкта.
«Це найповільніший і найризикованіший етап. Дуже складно поєднати точність і безпеку, адже будь-який зайвий рух може спричинити детонацію», — каже Дрозд.
Багато інноваційних рішень демонструють хороші результати в лабораторіях, але в реальних умовах втрачають ефективність через складні ґрунти, коріння, каміння та різні типи боєприпасів.
Також проблемою залишається відсутність комунікації між розробниками технологій і саперами.
«Часто технології створюються без розуміння реальної роботи в полі. Вони можуть бути інженерно цікавими, але складними в управлінні або непридатними для реальних умов», — говорить Дрозд.
Попри розвиток технологій, повністю автоматизувати процес розмінування неможливо.
«Питання не в технологіях, а в природі задачі. Розмінування — це робота з невизначеністю. Фінальне рішення завжди залишається за людиною, бо ціна помилки — життя», — каже Дрозд.
Технології можуть зменшувати ризики, але не усувають їх повністю.
«Правильна модель — це не людина проти технологій, а людина плюс технології. Вони мають підсилювати сапера, а не замінювати його», — сказала Катерина Дрозд.