Зростання кількості людей з інвалідністю в Україні стає все більш помітним і суттєво впливає на ринок праці. Згідно з останніми даними, кожен десятий українець має певні обмеження у можливостях, що викликає необхідність адаптації робочого середовища та змін у підходах до найму. Сучасний ринок праці стикається із новими вимогами, оскільки роботодавцям потрібно не лише забезпечити доступність приміщень для осіб з інвалідністю, але й переосмислити сам процес роботи. Це включає
Як зростання кількості людей з інвалідністю змінює вимоги до ринку праці
Виконавча директорка громадської спілки «Ліга Сильних»
Згідно з офіційними даними Держстату України, на момент початку повномасштабного вторгнення в Україні було 2,73 мільйона офіційно зареєстрованих людей з інвалідністю — це 6,7% населення.
Станом на початок 2024 року ця кількість зросла до 2,84 мільйона осіб (приріст на 110 тисяч осіб). Але тоді багато людей ще не встигли документально оформити статус.
У грудні 2025-го у відповідь на запит «Ліги сильних» Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності України повідомило, що в Україні станом на 1 липня 2025 року — 3,42 мільйона людей з інвалідністю. Приріст, як порівняти з офіційними даними початку 2024 року, становив 580 тисяч. З усіх цих людей працездатних — 1,69 мільйона, тобто 49,4%.
За даними Державної служби зайнятості, у січні-лютому 2026 року по їхні послуги зверталися 13,8 тисячі людей з інвалідністю. За цей самий період служба надала компенсацію роботодавцям, які облаштували робочі місця для 106 людей з інвалідністю. За той самий період 110 людей з інвалідністю отримали в службіваучерина безкоштовне навчання.
Серед людей з інвалідністю,за даними «Ліги сильних», лише близько 20% працюють (цікаво, що цей показник є однаковим для чоловіків і жінок), а 24%, що наразі не працюють, хотіли б працювати зараз чи в майбутньому. Тобто половина людей з інвалідністю, які хочуть працювати, не можуть реалізувати право на працю.
Але люди з інвалідністю потенційно можуть стати цінними працівниками: серед усіх опитаних у 32% дорослих є вища освіта, а у 45% — професійно-технічна. У 74% є постійний доступ до інтернету, тобто вони могли б працювати дистанційно. Близько 70% мають досвід роботи. 13% людей активно шукають роботу.
Майже третина людей з інвалідністю, які працюють, зазначили, що їхня інвалідність узагалі не заважає роботі (30%).
Основні причини, чому люди з інвалідністю не можуть знайти роботу, — це низькі зарплати (42%) і небажання брати на роботу людей з інвалідністю (42%), що найчастіше пояснюють побоюванням частих лікарняних.
Недоступність середовищазалишається одним із ключових бар’єрів для людей з інвалідністю. Через це респонденти з фізичними порушеннями не можуть працювати довгий час: 40% могли б працювати довше за умови облаштованого середовища, і 34% могли б працювати якісніше. Ще 11% взагалі не можуть працювати в офісі через його недоступність. Приблизно кожен п’ятий назвав причиною свого безробіття жорсткий графік, відсутність можливості неповної зайнятості, відсутнє транспортне сполучення або недоступність місця роботи, відсутність вакансій на віддалену роботу.
Йдеться не лише про відсутність пандусів, а про комплексну проблему — недоступні входи, ліфти, санвузли, укриття, а також бар’єри в транспорті та міській інфраструктурі. Унаслідок цього обмеження створює не стан людини, а середовище, яке не враховує її потреб.
Неадаптованість робочих умов— ще один суттєвий бар’єр. Учасники фокус-груп зазначають, що часто не можуть працювати повний робочий день через фізичні особливості: швидку втому очей, рук чи ніг, а також потребу в регулярних перервах або фізичних вправах.
Це про відсутність так званого розумного пристосування — змін, які дають людині змогу виконувати роботу без надмірного навантаження. Це може бути гнучкий графік, можливість працювати частину дня, додаткові перерви, адаптоване робоче місце або перерозподіл завдань.
Окремий виклик мають люди з порушеннями зору. Більшість вакансій передбачає роботу за комп’ютером, однак рівень доступності стандартних програм, інтерфейсів і робочих інструментів залишається недостатнім. Помічним стає додаткове програмне забезпечення:скринридери, управління клавіатурою без мишки. Так само рідко враховуються потреби людей із хронічним болем, когнітивними порушеннями чи ментальними станами — спеціальні стільці, зони відпочинку.
Стереотипизмушують роботодавців відмовляти кандидатам ще до оцінки їхніх навичок. Поширені уявлення про «меншу продуктивність», складність організації роботи та високі витрати на адаптацію стримують наймання та зменшують кількість доступних можливостей.
Ринок пропонує обмежену кількість вакансій, які враховують потреби людей з інвалідністю. За статистикою, більшість (70%) працює офлайн, тоді як лише 8% — повністю дистанційно і 15% — у змішаному форматі. Це свідчить про дефіцит віддаленої роботи та гнучких форматів, які часто є критично необхідними для стабільної зайнятості.
Ринок праці більше не може очікувати, що люди підлаштовуватимуться під жорсткі умови роботи. Коли вакансії залишаються відкритими місяцями, а потрібна кваліфікація є у фахівців, яким, наприклад, потрібен чотиригодинний робочий день чи скринридер, саме гнучкість і впровадження розумного пристосування стають найбільш раціональним та ефективним рішенням для роботодавців.
Центральним елементом змін стає розумне пристосування — індивідуальні адаптації, які дають людині змогу виконувати свою роботу ефективно. За різними оцінками, близько половини людей з інвалідністю в Україні потребують адаптації робочого місця, щоб мати рівні умови доступу до ринку праці.
Розумне пристосування охоплює широкий спектр рішень і завжди визначається індивідуально. Це може бути:
Це не «все разом», а необхідне.
Існуєзаконопроєкт №14389про розумне пристосування, який передбачає механізм компенсації витрат для роботодавців, а також можливість отримати таку підтримку ще на етапі пошуку роботи через службу зайнятості. Наразі профільний комітет уже рекомендував підтримати його в першому читанні, далі документ має розглянути Верховна Рада. Це змінює саму мотивацію бізнесу: адаптація більше не схожа на додатковий тягар, а стає частиною нормальної організації праці.
Так само змінюються HR-процеси: адаптується наймання, з’являється більше гнучкості у відборі, а після працевлаштування — потреба в супроводі та підтримці. Інклюзія в цьому контексті — це вже не окрема ініціатива, а новий стандарт функціонування ринку праці.
Законопроєкт про розумне пристосування відкриває можливість залучити до роботи сотні тисяч людей з інвалідністю, які раніше не могли працювати через відсутність адаптованих умов.
Держава паралельно зменшує бар’єри для роботодавців. Передбачено спрощення процедур і компенсацію витрат на облаштування робочого місця, включно з можливістю повторної компенсації у разі змін або переїзду. Фактично це знижує фінансове навантаження і робить адаптацію прогнозованою.
Працівники з інвалідністю часто демонструють вищу стабільність у зайнятості, що знижує витрати на пошук і адаптацію нових кадрів. Для бізнесу це означає меншу плинність і більш передбачувані команди.
Інклюзивність також стає фактором репутації — частиноюESG-підходіві вимогою з боку партнерів, донорів та інвесторів.
Це авторська колонка. Думка редакції може не збігатися з думкою авторки.