Автоматика і генератор за 1,2 млн: вінничанин показав прибуткову ферму на 32 000 курей

Сергій Станіславович Царюк — підприємець із Вінниччини, який понад 20 років обробляє землю. Зерно, олійні культури, 3180 гектарів на два села. Здавалося б, навіщо ще щось? Але він подивився відео кумедного фермера про Магдалюка, поїхав до нього на ферму — і все. Ніша майже вільна, конкуренції по яйцю в районі практично немає, а своє зерно можна перетворити на продукт з доданою вартістю, а не просто везти на порт.

Ферма стоїть у Сумівці — рідному селі Сергія. Батько тут колись у колгоспі працював, мама вчителькою в школі. 15 років територія просто заростала. Горіхова роща, гнилі дерева, розвалені огорожі. Зайти міг будь-хто.

Вирізали все. Викорчовували пні. Люди наробилися — але зробили. Зараз це 12 гектарів упорядкованої ферми, і це ще не кінець.

Скільки вклали? “500 є, плюс 500 п — і продовжується далі,” — каже Сергій з посмішкою. Тобто вже за 500 000 євро, і витрати не зупиняються. Бо саме так і буває на початку: інфраструктура, дороги, огорожі, вентиляція, бетонування підлоги, штукатурка, холодильне обладнання з Європи…

За пів року від замовлення обладнання на Ніжин Сільмаші — до запуску першого пташника. Паралельно йшла повна реконструкція приміщення.

32 000 голів. Порода витривала, менше хворіє. На 100-й день — остання вакцинація, і далі курка вже повністю готова давати чисте яйце без жодних додаткових втручань.

Курей брали у житомирській фірмі Коко — за 210 грн за голову. Ветлікар особисто їздив туди, коригував вакцинацію під конкретні умови ферми. Результат: “Курочка вся чистенька, гарна, вся запірена. Дуже гарний розвиток.”

А ще — троє півників на 30 тисяч курей. Закокурікали, і все, яйця посипались.

Тут є щось, що справді вражає. Комп’ютер керує буквально всім: вентиляцією, освітленням, годівлею, збором яєць. Датчики по всьому приміщенню зчитують температуру, вологість, склад повітря — і система сама регулює мікроклімат.

Освітлення — німецькі лампи зі спеціальним спектром. Бо кури, виявляється, агресивні тварини: дасть їм забагато світла — почнуть розкльовувати одна одну. Тому напівтемрява, спокій, чіткий графік дня і ночі — все штучне, все прораховане.

Годівля — автоматична. Бункери їдуть за розкладом, зупиняються, повертаються. Люди-оператори потрібні лише щоб помітити поломку або якщо курка ненароком ногу застромила між прутами.

Яйця по транспортері з’їжджають до столу сортування, де дівчата ділять їх по категоріях. Тара — дезінфікується в окремій камері зі спеціальною шашкою. Зберігання — у термоскладі з +4°C, стіни якого зроблені з 15 см пінопласту, пароізоляцією та гідроізоляцією. Є ще морозильна камера ближче до нуля — для битих яєць, які охоче беруть кондитерські виробництва.

Генератор Fogo на 64 кВт, куплений новий зі знижкою, вартістю 1 200 000 грн. Перемикання з мережі — за 5 секунд. Тихий, з бортовим комп’ютером, який фіксує кожен запуск і кожну годину роботи. Курці потрібне постійне повітря — і тут жодних компромісів.

А влітку планують ще й сонячну станцію на 100 кВт на дах. Бо саме влітку — максимальне споживання вентиляцією, і саме влітку — максимальна віддача від сонця. Логіка залізна.

На піку яйценосності — 95% від 32 000 голів — це близько 30 000 яєць на день. При оптовій ціні 50 грн за десяток виходить приблизно 140 000 грн виручки щодня. За місяць — десь 4,3 мільйона. Чистий прибуток при 10% рентабельності — близько 400-450 тисяч гривень. Або десь 10 000 доларів.

“Дуже довго,” — каже сам Сергій. І одразу додає: треба запускати більше. Другий пташник уже замовлено — на 42 000 голів, з чотирма ярусами замість трьох.

Сергій Станіславович тихо, не на камеру, сказав, що хоче прожити тут усе своє життя. Як батьки. І щоб діти так само.

Людина, яка щодня заїжджає до мами в це село, яка 21 рік обробляє цю землю, яка відродила занедбану ферму — не заради інвесторів і не заради хайпу. Просто тому що це його місце.

І ще трошки тому, що одного разу натрапив на правильне відео на YouTube.