На Сумщині, зокрема в районі Роменищни, відзначається значне скорочення діяльності тютюнових заводів. Дослідження показало, що основними причинами закриття підприємств стали зміни у споживчих звичках населення та жорсткіша регуляція тютюнової продукції. В останні роки українці дедалі більше переходять на альтернативні форми споживання нікотину, такі як електронні сигарети та бездимний тютюн. Цей тренд не лише вплинув на попит на традиційні цигарки, але й зм
Медіа Vector написали матеріал про те, як у 19 століттіСумщина стала центром тютюнового виробництвав Україні — і як дві роменські купецькі родини побудували бізнес-імперії, що зрештою зникли різними шляхами. Розповідаємо, що відомо про тютюнову дуаполію на Роменщині й хто такі Римаренки й Вахрамєєв.
Цукрнагадує, що паління тютюнових виробів шкодить вашому здоровʼю й викликає залежність
Тютюн на Сумщині вирощували задовго до появи російської імперії — козаки завезли насіння ще у 17 столітті. Дослідники вважають, що промислове тютюнництво в Україні з’явилося у 1604 році, прив’язуючи це ремесло саме до Ромен. Перші спроби імперії взяти цей бізнес під контроль раз у раз провалювалися: державна мануфактура в Охтирці, відкрита 1716 року за Петра I, пропрацювала лише два десятиліття, пише «Вектор».
Злет роменської тютюнової індустрії припав на другу половину 19 століття. Це сталося у тому числі завдяки запуску Лібаво-Роменської залізниці у 1873 році, яка відкрила шлях до Балтійського моря і світових ринків. За сорок років населення міста виросло втричі — до 45 тисяч людей.
У 1879 році в центрі Ромен відкрилася фабрика Адріана Римаренка з паровими машинами й конвеєрним пакуванням. До 1887-го там працювало понад 200 людей — близько третини всіх промислових робітників міста. Фабрика виробляла понад 100 тисяч пудів тютюнових виробів на рік і продавала їх на внутрішній ринок і Європу.
Паралельно в місті працював Федір Вахрамєєв — купець першої гільдії й власник фабрики «Південний край». Він збудував власну мережу закупівлі сировини без посередників і налагодив широкий експорт махорки (вид тютюну). Його продукцію експортували до країн Балтії й Німеччини. При фабриці Вахрамєєва діяла позичково-ощадна каса, через яку робітники могли відкладати кошти або брати короткотермінові кредити.
Римаренки збанкрутували ще до революцій і воєн — за нормальних ринкових умов, у розпал тютюнового буму, пише «Вектор». Перше покоління створило найпотужнішу фабрику Лівобережжя, друге не захотіло її підтримувати. Молодший син Адріан став православним священником, пережив арешт більшовиками, емігрував до США і заснував монастир під Нью-Йорком. Помер у 1978 році в статусі святого для закордонної православної церкви.
Вахрамєєви зникли ще непомітніше: у відкритих джерелах немає жодної інформації про долю спадкоємців чи бренду «Південний край». «Вектор» пише, що бренд зник «зачисту» — навіть прізвище власника часто пишуть із помилками. Фабрика просто розчинилася в історії, не залишивши по собі навіть легенди про еміграцію.
Два століття Роменщина були центром однієї з найбільших промислових індустрій тогочасної України. На відміну від легенд про цукрову промисловість, ця історія майже не відома на Сумщині. Нещодавно ми писали текст про те,що стало з Павлівським рафінадним заводомв Сумах. Свого часу підприємство було одним із найбільших у Європі. Завод пережив пожежу, руйнування під час Другої світової війни й працював аж до 2000-х років.