Фільм «Укриття», що став результатом спільної роботи українських митців, пропонує глядачам унікальний погляд на війну та її наслідки. Режисерка стрічки підкреслює важливість того, щоб війна не перетворилася на простий атракціон чи розвагу в епоху технологій і віртуальної реальності. На думку авторів фільму, основною метою було донести до глядача справжню сутність конфлікту, його біль і страждання людей. «Укриття» зосереджується на пережив
Документальний VR-фільм «Укриття» (Shelter) про життя в Україні під час війни отримав міжнародну премію The Webby Awards 2026, одну з найпрестижніших міжнародних нагород у сфері цифрових медіа, яку часто називають «Оскаром інтернету». Про зйомки фільму і вплив формату на емоції глядача в ефірі Радіо Хартія розповіла режисерка Іванна Хіцінська.
«Укриття» здобуло перемогу в категорії Apps, Software & Immersive – Science & Education, це номінація про науку і освіту. Стрічка створена у форматі додатку, який можна завантажити і дивитися в окулярах віртуальної реальності.
«Нашою місією було ознайомити глядачів по всьому світу з реаліями українців. Що означає, коли на тебе летять шахеди, ракети, що означає перебувати тривалий час в укриттях. Показати реалії війни, але без того, щоб перетворювати це на певний вид розваги», – каже Хіцінська.
Зйомки проходили у 2024 році. Частину кадрів знімали голландські режисери у Львові та Харкові.
Для збільшення ефекту присутності автори використали 3D формат.
«Коли глядач дивиться звичайне 2D кіно по телевізору, він не відчуває цієї присутності. Він знаходиться у себе на дивані, в безпечному просторі. Тільки як він одягає шолом віртуальної реальності, він одразу переноситься в те місце, яке є у фільмі. І це зовсім інше сприйняття. Ми поміщаємо людей з умовного мирного Техасу і Каліфорнії в українській реалії, де на фоні чутно вибухи, люди поряд ховаються в укриттях, підвалах», – каже Хіцінська.
Серед сцен – підземне пологове відділення у Києві, похорон захисника у Львові, підготовка військових і культурні події, які проходять в укриттях.
«Ми занурюємо глядача у світ, де породіллі з щойно народженими дітьми мають йти в укриття. Ми переносимо їх на похорони військовослужбовця, потім до його сім’ї з маленькими дітьми. І просто даємо більше уявлення про реальність», – каже Хіцінська.
Водночас, каже вона, режисери намагалися підходити до теми максимально етично, щоби війна не стала певним видом атракціону в шоломах віртуальної реальності.