Яна Кохана, поетка з Сум, продовжує вражати своєю творчістю та незвичайним підходом до популяризації української культурної спадщини. Вона започаткувала проект, що отримав назву "Поетична мапа України", метою якого є створення інтерактивного простору, де кожен населений пункт може представити свою унікальну історію через поезію. Цей задум виник на основі глибокої любові Яни до рідного краю та бажання показати красу і багатогранність українських міст і сіл. Проект передбачає збір в
Є історії, що народжуються майже непомітно - з одного рядка, який залишається в пам’яті довше, ніж очікувалося. Саме так виникла ідея культурного проєкту, у якому кожне місто чи село отримує власне звучання через поетичну декламацію. Його авторкою та виконавицею є сумчанка Яна Кохана.
З дитинства дівчина була пов’язана зі сценою: співала у вокальних ансамблях, працювала з мікрофоном, звикала до уваги публіки. Згодом її творчий фокус змістився у бік художнього слова. Перехід від вокального виконання до поезії не став різкою зміною, радше - природною трансформацією творчого шляху. Саме слово поступово почало займати центральне місце в її роботі.
«Це сталося випадково - і не випадково»
Початок проєкту вона згадує як щось буденне, але водночас визначальне. «Я просто гортала Facebook і натрапила на вірш Дмитра Білоуса про Буринь - моє рідне місто. І мене ніби зупинило. Я перечитала його кілька разів і зрозуміла, що хочу не просто зберегти це для себе, а поділитися», - розповідає Яна.
Вона записала відео з декламацією і виклала у соцмережі: «Я не очікувала реакції. Але люди почали писати, згадувати свої міста, дякувати. І тоді я вперше подумала: а що, якщо це можна продовжити?»
Так з’явився перший імпульс того, що згодом стане масштабнішим за звичайну серію відео.
Початок поетичного шляху
Першу декламацію Яна Кохана пам’ятає дуже чітко. «Це був той самий вірш про Буринь. І він для мене - як перше кохання. Його неможливо забути», -згадує вона з усмішкою.
Втім, вирішальним став не сам факт прочитання, а досвід взаємодії з текстом. Саме тоді з’явилося нове відчуття поезії як процесу, що виходить за межі сцени.
«Я тоді зрозуміла, що це не просто читання. Це ніби повернення додому через слово»,- розповідає Яна.
Вона не називає себе поетесою у класичному розумінні. Свою роль у роботі з текстом визначає інакше: «Я більше відчуваю тексти, ніж створюю їх. Є люди, які вміють будувати вірші. А є ті, хто може їх прожити. Я, мабуть, з других».
За словами Яни, декламація для неї - не технічний процес. Це момент, коли текст перестає бути просто словами. Він починає дихати. І ти разом із ним. Іноді, один і той самий вірш звучить по-різному залежно від внутрішнього стану. «Я можу прочитати текст сьогодні і завтра - і це будуть ніби різні історії», - додає авторка проєкту.
Від випадкових пошуків до спільноти
Спершу Яна шукала тексти сама: «Я просто вводила назву міста або села в Google. Але швидко зрозуміла, що це не так просто. Про багато місць або немає поезії, або її важко знайти».
Тоді вона звернулася до людей. «Я написала у Facebook: якщо у вас є вірші про рідні місця - надсилайте. І це спрацювало. Люди почали ділитися, писати, навіть переписувати вручну». З часом проєкт перестав бути лише особистою ініціативою. «Я відчула, що це вже не тільки мій простір. Це стає спільною картою пам’яті», - зазначає вона.
Новий етап почався тоді, коли з’явилася співпраця з культурними інституціями.
«Зараз я працюю з Сумським обласним науково-методичним центром культури і мистецтв. Мене запросили стати амбасадоркою проєкту «Голос Нескореної Сумщини 3.0, - розповідає Яна. І додає: - Якщо раніше я шукала тексти, то тепер вони самі мене знаходять. Люди, автори, бібліотеки - всі почали долучатися».
«Це лише початок великої мапи віршів»
Сьогодні в її доробку - близько шістнадцяти віршів про різні населені пункти України. «Це небагато, але для мене це вже карта, яка почала формуватися. І вона точно буде рости», - каже вона.
Найсильніше враження Яна отримує не від цифр, а від людей. «Мені пишуть, що вони плачуть. Але це не тільки сум. Це сльози впізнавання. Люди згадують свої домівки, дитинство, місця, куди зараз не можуть поїхати. І тоді я розумію, що слово працює…»
На питання, яку роль поезія відіграє сьогодні, дівчина відповідає без вагань: «Вона стала опорою. У складні часи вона тримає всередині щось живе. Те, що не дає зламатися». Попри всю географію проєкту, для Яни існує одне головне місце. «Дім - це там, де тебе чекають. Де ти не граєш ролей. Де можна просто бути собою», - каже вона. І саме ця думка, за її словами, проходить крізь увесь проєкт.
Серед багатьох текстів є один, який вона згадує найчастіше: «Так, як вдома, повірте, не буває ніде», - цей рядок мене дуже зачепив. Він простий, але в ньому все сказано».
Яна Кохана запрошує всіх охочих долучатися до проєкту. Вона просить надсилати вірші про рідні міста і села, ділитися текстами та історіями у коментарях або в особистих повідомленнях. Знайти її можна у Facebook - там вона збирає поезію та продовжує роботу над своїм проєктом, який об’єднує голоси з різних куточків України.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах та оперативно отримуйте найважливіші новини: