У Волинській області юна волонтерка, яка нещодавно закінчила школу, активно допомагає українським військовим у їхній боротьбі за незалежність. Вона ініціювала кампанію зі збору коштів на придбання дронів, які є надзвичайно важливими для сучасних бойових дій. За короткий час їй вдалося зібрати тисячі гривень завдяки активному залученню однокласників, родичів та місцевих підприємців. Волонтерка поділилася своїми мотивами: вона вважає, що кожен має робити свій внесок
ОдинадцятирічнаЯрослава Семенюк із села Поворськ Ковельської громади на Волині з початку повномасштабного вторгнення разом із мамою відвідує поранених військових у шпиталях. Крім того, до свого дня народження та на Великдень дівчинка організовує у соцмережах збори коштів на дрони.
Як розповіла мама дівчинкиОлена Мерзлякова, попередні роки доньці вдалося на день народження назбирати по 12-15 тисяч. За ці гроші батьки придбали дрони, пишеСуспільне.
«Перший раз, як я поїхала в госпіталь, мені було років сім, ми поїхали в Київ. Вперше я побачила людину без ноги, без руки, без обох ніг. Але це мене не шокувало, я розуміла, що так може бути, що це життя», — розповідає Ярослава.
Перший свій збір дівчинка зробила на своє десятиріччя. Каже, що її бажанням було не потрапити у якусь країну, а швидше закрити мамин збір на дрони, щоб закінчилась війна. З цими словами і задула свічку на торті, каже Ярослава.
«І тоді мені мама розказує, що одна людина закинула зразу немалу суму і мені було дуже приємно. Приблизно це було 15 тисяч за один день, якщо я не помиляюся. Другий збір був на Великдень», — розповідає дівчинка.
Тоді теж вдалось назбирати 11 тисяч гривень.
«Пам'ятаю, коли я вперше в госпіталь приїхала, мама з татом розгружали вантаж, я познайомилась з одним військовим чоловіком. Ми з ним пили молоко і говорили, а потім він мене обняв і я зрозуміла, що військові такі самі люди, як ми, їм теж приємно, коли їх обнімають», — говорить Ярослава.
Новим стимулом для волонтерства Ярослави стало те, що один з військових на знак подяки за її підтримку і волонтерство, надіслав їй у подарунок ноутбук.
«Це дуже було приємно. Мене це надихнуло ще далі допомагати військовим. В мене і так було натхнення, а почала сильніше. Бо я тоді точно вже остаточно зрозуміла, як ти до людей, так і вони до тебе», — розповідає дівчинка.
Батьки дівчинки волонтерять від початку повномасштабного вторгнення. Їздять у медичні заклади до поранених військових. Під час однієї з таких поїздок взяли доньку.
«У неї думки зовсім не такі, як в її однолітків, які не бачать цього всього. Вона сприймає військових зовсім по-іншому. І ну не знаю, як ще назвати, в неї доброта до військових дуже», — розповідає мама Олена Мерзлякова.
Валентин Семенюкволонтерить з дружиною п'ятий рік. Його військові прозвали "Фіксиком", бо він займається ремонтом дронів.
«Я за час війни почав організовуватися, цікавитися, так як зараз все, основна маса іде дронів. І ремонти дронів дуже потрібні. І я цим почав займатися, цікавитися і слава Богу вже понад тисячу дронів відремонтованих і відправлених назад до хлопців», — говорить чоловік.
Олена Мерзлякова до початку повномасштабного вторгнення допомагала одиноким людям через соціальні мережі, де були жінки з усієї України. Після 24 лютого 2022 року жінки перекваліфікувалися і почали допомагати військовим.
«І в нас вийшла така спілка волонтерська, така негласна. Один боєць 47-ї бригади вирішив, що ми бойові відьми, тому що нам, що не замовлять, ми все можемо дістати. Отак і получилося, що ми стали така команда "Бойових відьом», — каже Олена Мерзлякова.
Олена Мерзляковародом з Грузії, побатькові жінка — Джумберовна. Такий і має волонтерський позивний. 2025 року чоловік збудував дружині прибудову біля хати, де збираються жінки-волонтерки та пакують посилки військовим.
«Ще є старша в нас донька. Вона теж займалася з перших днів зі мною. Їй було тоді 15 років, як почалась війна, і вона була постійно біля мене. Так само допомагала загружати машини, вигружати», — говорить жінка.
Олена разом з односельчанами куховарить та збирає харчі із сіл Пісочне, Козлиничі, Грив’ятки, Шкурат і Озерне Поворської громади, а також села Воля Любитівська Ковельської громади. Кухню назвали «Як у мами».
«Хочу відзначити виробників сухого борщу червоного. Це виробляють жінки із Миляновичівського старостату. Вони єдині в Україні додають сюди сухе м'ясо. Потрібно 3-4 літри води і воно закипіло, і готова повноцінна страва. Я рада, що в мене є такі друзі», — каже Олена Мерзлякова.
Нині жінки збирають черговий вантаж на Схід. Мріють про закінчення війни та перемогу.