У світі кінематографа, де кожен проект може стати як тріумфом, так і провалом, зірки не завжди можуть бути впевненими у своєму місці в фінальному монтажі. Часто після завершення зйомок фільмів або серіалів актори стикаються зі ситуацією, коли їхні ролі раптово скорочуються або навіть повністю виключаються з готового продукту. Це явище вже давно стало відомим під терміном "ножиці Голлівуду". Таке трапляється з різних причин: зміни сценарію, редагування для покращення
Зараз в українських кінотеатрах демонструється найочікуваніший сиквел цього сезону — стрічка "Диявол носить Prada 2" режисера Девіда Френкеля з Меріл Стріп, Енн Гетевей та Емілі Блант у головних ролях. Однак чи не більшою сенсацією, ніж саме повернення на екрани Стріп у ролі Міранди Прістлі, стала новина про те, що, виявляється, з фінальної версії фільму було вирізано епізод з однією з найбільших зірок молодого покоління — йдеться про Сідні Свіні. Ми розповідаємо про те, чому вирізали Сідні — і про інші подібні випадки в кіноіндустрії, багато з яких стали легендарними
Так, Сідні Свіні, зірка серіалу "Ейфорія" і нещодавнього зимового кіногіта "Покоївка", справді зіграла у фільмі Френкеля саму себе — вона з’явилася у невеликому камео, в ролі "зіркової" клієнтки героїні Емілі Блант. Свіні ще минулого року була помічена фотографами на знімальному майданчику — і шанувальники акторки були в передчутті, розраховуючи побачити Сідні у "Диявол носить Prada 2". Однак приблизно трьохвилинний епізод було безжально вирізано — раніше, в "аналогові" часи, у таких випадках казали, що сцена "залишилася на підлозі монтажної кімнати".
Чому Свіні стала жертвою "ножиць"? Повідомляється, що сцена з акторкою погано поєднувалася з іншими початковими епізодами сиквелу — що ж, це ще не найрозпливчастіше пояснення з усіх, які коли-небудь звучали з уст кінематографістів.
Режисери часто виявляються невиправдано жорстокими й безрозсудними як до власних творінь (буваючи іноді в цьому сенсі нічим не кращими за цензорів), так і до акторів — яким, м’яко кажучи, неприємно усвідомлювати, що результат їхніх зусиль, фактично вони самі, опинилися в кошику для сміття. Звісно, є ще й продюсери — і часто сцена опиняється "на підлозі" саме за їхньою вимогою.
Це ще добре, якщо вирізаний епізод через роки глядач побачить на фізичному носії, у якомусь подарунковому ювілейному виданні конкретного фільму на Blu-ray — у відповідному розділі "Видалені сцени", або ж у "режисерській версії" фільму, якщо йдеться про епізод, вирізаний не з волі режисера. Але справа в тому, що далеко не всі сцени підлягають відновленню після того, як над ними попрацювали монтажні ножиці — простіше кажучи, деякі вирізані кадри зникли назавжди і безповоротно, навіть якщо йдеться про відбраковані епізоди з фільмів, які стали загальновизнаною класикою.
Наприклад, глядач уже ніколи не побачить 21-річного Пола Маккартні у його сольному епізоді з класичної музичної комедії Річарда Лестера "Вечір важкого дня". Перший фільм "Бітлз" вийшов у прокат майже шістдесят два роки тому — влітку 1964 року, і тоді багато юних шанувальників (і особливо шанувальниць) Пола почувалися дещо обділеними — приблизно так само, як зараз це відбувається з фанатами Сідні Свіні.
Річ у тім, що найвдалішими епізодами "Вечора важкого дня" ("A Hard Day’s Night") стали сцени, в яких бітли знімалися не вчотирьох — як це відбувалося найчастіше — а окремо. Так, у своєму "сольному" епізоді Джон Леннон розмовляв із шанувальницею в окулярах — придивившись уважніше, та зрештою заявляла Джону, що він зовсім не схожий на "нього", маючи на увазі "справжнього Леннона". Дещо роздратований Джон відходив, бурмочучи собі під ніс, що "вона більше схожа на нього, ніж я сам".
Що ж до Джорджа Гаррісона, то він довго спілкувався з якимось ділком із модельного бізнесу та його помічницею — вони пропонували йому рекламувати сорочки, які настільки не сподобалися Джорджу, що він із юнацьким максималізмом заявив, що навіть у труну в них не ляже. Ну а якщо згадати Рінго Старра, то виявиться, що саме він і був справжньою зіркою "Вечора важкого дня" — фільму, який сьогодні вважається не лише золотою класикою шістдесятих, що визначила ціле десятиліття, а й однією з найкращих британських стрічок в історії. Рінго знімався наодинці, без інших бітлів, одразу в кількох сценах — утікши з репетицій перед виступом у телешоу, він блукає вулицями, заходить у паб, де намагається з’їсти закам’янілий черствий сендвіч, а потім заводить розмову зі школярем, який прогулює уроки, на березі міського каналу.
На думку багатьох, саме Рінго зіграв у фільмі найкраще — не дивно, що трохи пізніше барабанщик "Бітлз" серйозно зайнявся кінокар’єрою: у сімдесятих і на початку вісімдесятих Старр знімався в кіно майже так само активно, як записував сольні альбоми. Ну а що ж Пол Маккартні — бітл, якого вважали найпривабливішим із усієї четвірки? На жаль, Пол виявився нікудишнім актором — як не намагався режисер фільму Річард Лестер добитися від Маккартні хоча б природності й невимушеності, усе виходило вкрай невдало.
Тим часом спочатку у Пола теж була прописана в сценарії "сольна" сцена — і знімалася вона кілька днів поспіль. За сюжетом Пол випадково опиняється в приміщенні, де репетирують молоді акторки — з однією з них, одягненою в костюм XVIII століття, він і заводить тривалу та змістовну розмову у фліртливій манері (варто нагадати, що у шістдесяті Маккартні був останнім із "Бітлз", хто наважився одружитися — довгий час він залишався холостяком і мав репутацію ловеласа, хоча й мав постійну "офіційну подругу").
За п’ять хвилин безперервного діалогу (щоправда, говорив переважно Маккартні) молоді люди встигали обговорити акторську гру та те, як будуються сучасні стосунки — Пол також згадував дитинство і розповідав про задоволення, яке отримує від роботи, тобто від співу в гурті. Однак, як не старався Маккартні, Лестер вирішив вирізати сцену з фільму — за його словами, епізод із Полом збивав стрічку з заданого ритму. У 1969 році, через п’ять років після зйомок, сцену було остаточно знищено — відповідно до тодішніх правил британської кіноіндустрії. Епізод втрачено назавжди — його неможливо побачити в жодному з численних перевидань фільму на фізичних носіях.
До речі, наступна картина "Бітлз" (ще один знятий Лестером фільм "На допомогу!" ("Help!")) також не обійшлася без марної праці та вирізаних сцен — так, до цієї ексцентричної комедії, яка частково навіть була пародією на "бондіану", не увійшли епізоди, в яких бітли відвідують школу "трансцендентного ораторського мистецтва".
Без вкрай важливих сцен обходилися і фільми значно серйознішого спрямування, ніж "Вечір важкого дня". Так, після довгих роздумів Стенлі Кубрик усе ж вирішив вирізати зі свого культового "Сяйва" одну з ключових фінальних сцен — спочатку глядач мав змогу побачити, що ті, хто вибралися із засніженого готелю (і втекли від збожеволілого героя Джека Ніколсона), Венді Торренс (Шеллі Дюваль) та маленький Денні все ж залишилися неушкодженими і дісталися до людей — Кубрик зняв їх такими, що одужують, у лікарні. Але режисер вирішив, що ця сцена надто обнадійлива для "Сяйва" і всієї його містичної клаустрофобії.
Коли ще один великий кінематографіст, а саме Терренс Малік, працював над своєю воєнною драмою "Тонка червона лінія", багато хто гадав — що ж може зняти про Другу світову режисер, відомий своєю повільністю та задумливістю, що межує з мрійливістю? Ще більше дивував кастинг — надто вже багато зіркових імен Малік зібрав на знімальному майданчику.
У фільмі знімалися і Шон Пенн із Вуді Гаррельсоном, і Джон К’юсак з Едрієном Броуді, і навіть Джон Траволта з Джорджем Клуні. Однак "Тонка червона лінія", яка свого часу отримала безліч "оскарівських" номінацій, могла бути ще "зірковішою". Проте лише після виходу фільму на екран Міккі Рурк дізнався, що всі епізоди з його участю опинилися на тій самій "підлозі монтажної кімнати" — що лише поглибило його тодішню депресію. До речі, Тім Рот, один із улюблених акторів Квентіна Тарантіно, також не був у захваті, коли дізнався, що його сцени вирізано з "Одного разу в Голлівуді".
Фінал ще одного обласканого критиками фільму — йдеться про всім відому "Втечу з Шоушенка" Френка Дарабонта — також міг бути значно довшим і насиченішим подіями.
Нагадаємо, в останні хвилини стрічки глядач спостерігає, як герой Моргана Фрімена на прізвисько Ред, який провів сорок років у в’язниці, нарешті виходить на волю — і ніяк не може звикнути до звичайного життя. Він працює в магазині — і щоразу перед тим, як піти до туалету, просить дозволу. Було знято значно більше епізодів із Редом після виходу з Шоушенка — наприклад, він постійно сахався від дівчат-хіпі, які безсоромно і безстрашно розгулювали вулицями в міні-спідницях. Молодість Реда припала на двадцяті роки ХХ століття — він переживав справжній культурний шок, але глядач цього так і не побачив.
Ну а якщо згадати ще одну безперечно класичну стрічку дев’яностих, "День бабака", то один із вирізаних епізодів пояснює головне — чому ж герой Білла Мюррея, примхливий і цинічний ведучий прогнозу погоди Філ Коннорс, опиняється в тій самій злощасній часовій пастці, яка спочатку здавалася такою кумедною. Виявляється, Коннорс став жертвою чаклунства — а закляття на нього наклала відкинута коханка. Режисер картини Гарольд Раміс у підсумку вирішив, що це має залишитися таємницею.
Все найважливіше за сьогодні читайте на наших сторінках вFacebookіTelegram