Марта Костюк, молода українська тенісистка, поділилася своїми роздумами про виклики, з якими вона стикалася на початку своєї кар'єри. У інтерв'ю спортсменка зазначила, що досягнення значних результатів у юному віці стало для неї не лише приводом для гордості, а й джерелом певного тиску. За її словами, успіхи в підлітковому віці часто супроводжувалися очікуваннями оточення та самосумнівами. Костюк відзначила, що надмірна увага з боку медіа і фанат
Українська тенісисткаМарта Костюкпровела прес-конференцію після перемоги над Міррою Андрєєвою у фіналі турніру WTA 1000 у Мадриді:
– Вітаємо. Це ваш перший трофей на турнірі WTA 1000. Чи можете ви розповісти про цей тиждень і про те, наскільки ви пишаєтеся собою та своїм виступом?
– Перемога тут – це щось неймовірне. До минулого року я завжди мала тут дуже погані результати. Тож так, це дуже хвилююче, але я хотіла насолодитися цим матчем якомога більше, незалежно від результату. І цю мету я досягла. А перемога для мене – це просто приємний бонус.
– У Мірри були моменти у другому сеті за рахунку 3:1. Ви ризикували чи ви так граєте на грунті чи завжди?
– Я хотіла розпочати матч, тиснучи на неї, і сьогодні я дуже добре подавала. Щодо другого сету, вона зіграла три дуже-дуже хороші гейми, а я просто хотіла продовжувати робити те саме, і це спрацювало, але, очевидно, обидва сети були надзвичайно рівними. У неї були брейк-пойнти, коли я подавала на сет, а потім у неї було два сетболи. Все могло скластися по-різному, але я дуже рада, що завершила цей матч у двох сетах.
– Ви згадували на корті, що вам знадобилося багато часу, щоб дійти до цього моменту. Яким був цей шлях після вашого прориву в 15 років і з якими труднощами ви стикалися?
– Я спробую розповісти цю історію коротко, бо, здається, на початку цього року я сказала своїй команді, що нарешті відчуваю, що ті досягнення, які я мала, коли мені було 15 років, вони не... як це назвати... вони більше не тиснуть на мене, бо я багато років жила в тому стані, коли всі очікували від мене великих результатів і перемог у кожному матчі, тож мати такі хороші результати в такому юному віці було майже як прокляття. Це насправді неймовірно, і я дуже пишаюся собою, що мені вдалося досягти всього цього, коли мені було 14 і 15 років. Безумовно, це дало мені просто свободу насолоджуватися цим видом спорту і просто грати в нього, і це неймовірна довга подорож, особливо з тим шляхом, який я обрала.
Я росла під керівництвом мами. Ніколи нелегко вийти з таких стосунків, адже мама – найближча людина в моєму житті, і я завжди дзвоню їй, коли мені потрібна підтримка або коли я просто хочу з нею поговорити, і я навіть провела з нею короткий тренувальний збір перед сезоном на грунтових кортах. Тож я маю подякувати їй за всі перемоги, які я здобула за останні місяці. Я знаю багато складних історій, коли батьки тренують своїх дітей. Але я щаслива, що вийшла з цього з іншого боку – кращою людиною, кращою гравчинею. Це, безумовно, вимагало багато боротьби та було багато складних моментів. І для мене майже нічого не змінилося. Зараз я чемпіонка турніру WTA 1000, але я просто хочу продовжувати робити те саме, продовжувати працювати і продовжувати насолоджуватися цією подорожжю, бо, знаєте, головне – це подорож. А не пункт призначення.
– Марто, вітаю з перемогою. Ви згадували про свій результат тут, у Мадриді, за перші чотири турніри – лише одна перемога. Що змінилося минулого року в плані менталітету та гри. Ти повірила, що можеш тут перемагати?
– Не знаю. Вперше ми приїхали сюди два роки тому, і я програла в першому раунді. І Сандра сказала: «Я не розумію, чому тобі не подобається тут грати, умови тут дуже добре підходять для твоєї гри». А я ніколи так не думала. А потім минулого року я травмувалася перед Штутгартом і не змогла захистити свій фінал, і я приїхала сюди трохи раніше, ще трохи з проблемами з м'язами живота, і, думаю, те, що я була трохи травмована, просто дало мені інший погляд на гру тут або на те, що я маю робити тут, і це спрацювало дуже добре.
У мене був неймовірний матч у чвертьфіналі минулого року, і цього року вийшло ще краще. Я думаю, що не знаю точної відповіді на це питання.
– Вітаю, ця перемога підняла вас з 23-го на 15-те місце в рейтингу. Що для вас означає цей стрибок?
– Не знаю. Я не зосереджуюсь на рейтингах. Моя мета... Навіть не моя мета, але я була би дуже щасливою, якби закінчила сезон на грунті в топ-20. Я не думала про конкретне число чи щось таке. Я просто хотіла бути якомога стабільнішим. Я досі не думаю про рейтинг, бо рейтинг – це лише наслідок того, що ти робиш на корті. Можливо, мені дістануться трохи кращі жеребкування, але зрештою всі гравці дуже сильні, тому я не зосереджуюся на цьому. Я, як уже казала, просто хочу продовжувати працювати й отримувати задоволення.
– Хочу запитати, яка зараз твоя межа та як ти будеш готуватися до Риму та Ролан Гаррос?
– Ролан Гаррос буде за три тижні, і я ще про це не думала, бо попереду ще Рим, Страсбург, багато днів роботи. Минулого року я дуже погано грала в Парижі. У мене був абсолютно жахливий матч, через який я деякий час була дуже пригнічена, а в Мадриді та Римі я добре виступила, тож, мабуть, мала занадто високі очікування щодо себе. Мабуть, була одна з найважчих поразок у моїй кар'єрі. Я також ніколи не граю добре в Парижі. Тож, знаєте, я повертаюся до основ, і те, що допомогло мені виграти тут цього тижня, – це насолода грою та готовність приймати труднощі та різні виклики, з якими я зіткнуся на цьому шляху. Але так, Ролан Гаррос ще дуже далеко. Тож, я не знаю. Я сподіваюся бути здоровою, і це все, що має значення.
– Ти сказала, що знадобилося багато років, щоб дійти до цього, і тепер ти вперше виграла тут, у Мадриді. Хочу запитати, який смак має цей трофей?
– Напевно, як шампанське. Це було перше, що я спробувала після перемоги. Чесно кажучи, дивлячись на цей турнір у дитинстві і згадуючи той рік, коли він проходив на синьому грунті, це було просто приголомшливо, і всі ті люди, які вигравали його до мене... Я ніколи не думала, що це може бути можливим. Це один із найсильніших турнірів року, і всі грають дуже добре, особливо зараз. Тож, це, безумовно, приємно, але, знаєте, я просто хочу насолодитися цим сьогодні, і все.
– Гадаю, ви та ваша команда – перші, хто коли-небудь тримав боксери на фотографії з трофеєм. Чи можете ви пояснити, що це означає?
– У нас є пральня на турнірах, і іноді речі переплутуються. Ми отримуємо чиїсь шкарпетки чи ще щось. Щось завжди трапляється. А минулого року ми отримали ці боксери, на яких було написано «lucky shorts». Тож Сандра сказала: «Я їх нікому не віддам». Вона їх зберегла, і коли я вигравала матчі минулого року, вона згадувала про них після моєї перемоги. Це був ніби наш талісман, але це був просто збіг обставин.
Цього року вона не хотіла брати їх із собою в подорож. Вони просто лежали. І перед поїздкою до Руана вона поїхала до батька, щоб забрати їх і привезти до Мадрида. Тоді ми просто пожартували і сказали: «Гаразд, якщо я виграю, ми маємо сфотографуватися з цими шортами всюди». Я навіть сказала чоловікові, що він має одягнути їх на фотографії поверх штанів, але він цього не зробив, але нічого страшного.