На окупованих територіях Запорізької області російські військові та адміністрація активно переслідують українців за фінансову підтримку Збройних Сил України. У деяких випадках, навіть невеликі донати на потреби армії можуть призвести до серйозних наслідків — десятки років ув’язнення. Цей процес став частиною ширшої кампанії з репресій проти місцевого населення, яке залишається вірним Україні. Відомо про численні випадки, коли людей затримують за підозрою у зборі коштів для українських військових або ж просто за п
Російські окупаційні сили на захопленій частині Запорізької області системно переслідують і затримують цивільне населення. Одним із приводів для цього стають банківські перекази. За донати на підтримку українських волонтерів або Збройних сил України мешканців звинувачують у «державній зраді» на користь держави-агресора. Навіть за незначні суми людей засуджують до тривалих термінів ув’язнення. Серед постраждалих – переважно літні, для яких такі вироки означають довічне покарання.
«Перший Запорізький» розповідає про випадки незаконних затримань і вироків, винесених мешканцям окупованої частини Запорізької області за нібито «фінансування ЗСУ» від початку 2026 року.
На початку окупації російські загарбники вчиняли злочини відкрито: проукраїнських мешканців затримували без пояснень, утримували під вартою та катували.
Із 2024 року підхід змінився – репресії почали маскувати під «законні» процедури. Затримання супроводжують сфабриковані кримінальні справи, а вироки ухвалюють підконтрольні Росії псевдосуди. Нині цей механізм переслідувань став чітко відпрацьованим.
Головним органом переслідувань є ФСБ Росії. Спецслужба моніторить усі банківські операції й фіксує перекази на картки, пов’язані з українськими військовими структурами, благодійними фондами або волонтерами. Підставою для кримінальної справи може стати навіть давній переказ, здійснений ще до окупації. Водночас не виключено, що частину таких справ порушують проти людей, які просто надсилали гроші родичам на підконтрольну Україні територію.
Затримання часто відбуваються без пояснень, нерідко вночі. Окупаційні правоохоронці вилучають телефони, комп’ютери та документи, залякують родичів і погрожують їм.
У публічних пресрелізах «судів» ключовим «доказом» регулярно називають переказ через мобільний застосунок українського банку. Звинувачення додатково підсилюють політичними ярликами – «антиросійські погляди» чи «проукраїнська ідеологія», – перетворюючи особисту позицію на складову «злочину». Під таким тиском люди нерідко визнають «провину» ще до винесення вироку.
Юридичною основою переслідувань слугує Кримінальний кодекс РФ, який окупаційна влада незаконно поширила на захоплену частину Запорізької області. Однією з ключових є стаття 275 («державна зрада»). Її застосування має відверто маніпулятивний характер: Росія фактично розглядає громадян України, які живуть в окупації, як своїх «громадян», що нібито зрадили «державу». Навіть відсутність російського паспорта не заважає окупаційним судам висувати такі обвинувачення, посилаючись на незаконне «включення» території до складу РФ.
Паралельно широко застосовують статтю 205.1 («сприяння терористичній діяльності»). Її використовують у випадках, коли йдеться про допомогу підрозділам, які в Росії оголошені «терористичними» або «екстремістськими», зокрема полку «Азов». При цьому сума переказу не має значення – навіть 100–200 гривень можуть стати підставою для обвинувачення. У результаті будь-яка людина, яка виявила проукраїнську позицію або допомогла знайомому волонтеру, ризикує бути оголошеною «терористом».
Обидві статті передбачають суворі строки ув’язнення – від 10 до 20 років, а в окремих випадках і довічне позбавлення волі. Для багатьох літніх і тяжкохворих мешканців це фактично означає вирок на повільну смерть у російських колоніях.
5 березня російські окупанти засудили 68-річну мешканку села Плодорідне Мелітопольського району Галину Бехтер. Її звинуватили у нібито переказі коштів на підтримку Збройних сил України.
За версією російського «слідства», у липні 2023 року жінка скористалася мобільним застосунком українського банку на своєму телефоні та здійснила грошовий переказ на підтримку ЗСУ. Суму окупанти не повідомляють.
Жінку затримали у травні 2025 року, відтоді вона перебувала під вартою. За обвинуваченням у «державній зраді» окупаційний суд призначив їй 11 років позбавлення волі з подальшим обмеженням волі строком на один рік.
На вироквідреагувавУповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець. Він звернувся до російської омбудсменки з вимогою підтвердити місце утримання жінки та забезпечити дотримання її прав. Також розпочато процедуру включення Галини Бехтер до переліку цивільних осіб, яких держава-агресор незаконно утримує.
6 березня окупаційний «Запорізький обласний суд» незаконно засудив 70-річного мешканця села Азовське Бердянського району Миколу Тінькова до 10 років позбавлення волі в колонії суворого режиму.
Російські загарбники стверджують, що чоловік нібито переказав 3 015 гривень на підтримку ЗСУ через мобільний застосунок українського банку.
Упродовж років окупації Микола Тіньков відмовлявся отримувати російське громадянство. Ймовірно, саме це стало однією з причин, через які він потрапив у поле зору окупаційних спецслужб.
Відсутність російського паспорта використали як формальний привід для кваліфікації справи за статтею про «сприяння терористичній діяльності», а не «державну зраду». Додатково чоловікові інкримінували «неприязнь до російської влади».
Резонансною стала й справа 69-річної Світлани Лой із окупованого Токмака. 10 лютого фейковий суд засудив її до 15 років позбавлення волі за нібито перекази коштів на підтримку української армії.
За версією російської сторони, упродовж січня–листопада 2024 року жінка здійснила 24 перекази через мобільний застосунок українського банку. Загальну суму цих операцій окупанти оцінили у 63 420 рублів, що приблизно відповідає 35 296 гривням.
У грудні 2023 року Лой під тиском обставин отримала російський паспорт. Вона продовжила отримувати українську пенсію та паралельно оформила російську. Водночас примусова паспортизація стала для неї пасткою: жінка формально потрапила під дію статті про «державну зраду». Додатковим обвинуваченням назвали її «антиросійські погляди».
Показовим є і перебіг судового процесу: на початку засідання підсудну з невідомих причин не змогли доставити до зали суду, а справу розглянули в межах одного засідання. Це свідчить про формальний характер таких «процесів».
Ці історії – не поодинокі випадки, а частина системної практики. Переслідувань і репресій зазнають мешканці всіх окупованих територій. Реальні масштаби затримань за нібито «фінансування ЗСУ» залишаються невідомими: значну частину справ не оприлюднюють, а родини затриманих бояться говорити.
Омбудсмен Дмитро Лубінець наголосив, що так звані суди, створені російською окупаційною владою, не мають жодної легітимності й не можуть виносити законні вироки громадянам України. Ця позиція ґрунтується на нормах міжнародного права, зокрема IV Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, яка прямо забороняє репресії проти цивільних і примусове застосування законодавства держави-окупанта.
За цими вироками стоїть чітка логіка: переслідуючи проукраїнське населення, Росія прагне придушити будь-яку підтримку України та встановити тотальний контроль над окупованими територіями. Водночас показові процеси над «спонсорами ЗСУ» виконують і пропагандистську функцію: для внутрішньої аудиторії їх подають як «боротьбу з тероризмом», формуючи образ ЗСУ як «терористів», а всіх, хто їх підтримує, – як злочинців.
Українська та міжнародна спільнота, а також правозахисні організації мають системно документувати кожен такий випадок, щоб винні не уникнули відповідальності, а кожна незаконно затримана людина отримала шанс на відновлення справедливості.
Текст – Олександр Носок
Oтримуйте нoвини швидше з дoпoмoгoю нaшoгo Telegram-кaнaлa:https://t.me/onenews_zp
Підписуйтесь нa «Перший Зaпoрізький» вInstagram!