У Волинському місті Луцьк водоканал пережив значні зміни за останні десятиліття, і ці трансформації на власному досвіді відчула Ірина Ярош, працівниця підприємства з 35-річним стажем. Вона розповідає про свій шлях у цій галузі та еволюцію інфраструктури комунального підприємства. Ірина згадує часи, коли система водопостачання була вкрай застарілою: численні пориви труб, старе обладнання та часті перебої з постачанням води. За її словами, тодішня ситуація
Контролерка КП «Володимирводоканал» Ірина Ярош присвятила підприємству майже 35 років свого життя,розпочавши роботу одразу після закінчення навчання. За цей час її професійні обов’язки суттєво змінилися — від ручних розрахунків до сучасних цифрових сервісів і онлайн-обліку. Попри навантаження та виклики професії, вона й досі залишається відданою своїй справі та колективу.
Ще зовсім юною, після закінчення фахового коледжу (тоді — сільськогосподарського технікуму), вона вперше переступила поріг водоканалу — і залишилася тут на десятиліття,інформуютьу КП «Володимирводоканал».
«Аж не віриться, що стільки років минуло від того лютневого дня, коли прийшла на роботу і одразу вирушила на обстеження. У пам’яті й досі живе кабінет, де на той час працювали втрьох: вона, колегаІрина Новосадта старша контролерка абонентського відділуГанна Корнійчук», — з легкою усмішкою пригадує вона.
Робота була копіткою і відповідальною — нарахування за послуги для населення, контроль за споживанням води житловими кооперативами та підприємствами, перевірка показників, звіряння обсягів та щоденне спілкування з людьми.
«Усе робили вручну, без комп’ютерів, а коли вони з’явилися, довелося переносити цілі масиви даних із паперових папок в електронний вигляд. Це був час змін, коли звична, роками відпрацьована робота набувала нових форм і вимагала ще більшої уважності», — розповідає Ірина.
Паралельно люди почали масово встановлювати лічильники, і обсяг роботи відчутно зріс. Тепер потрібно було не лише нараховувати платежі, а й здійснювати контроль за показниками, перевіряти, звіряти, уточнювати. Разом із навантаженням зростав і колектив — до справи долучалися нові працівники.
Упродовж цих років водоканал суттєво змінився — передусім у підходах до роботи. Модернізація торкнулася й щоденних обов’язків контролерів. Якщо раніше показники лічильників передавали переважно телефоном, нині дедалі більше споживачів користуються онлайн-сервісами: тут можна і дані подати, і за послуги розрахуватися. Втім, як зауважує Ірина, телефон не втрачає своєї актуальності — чимало людей і досі обирають саме такий спосіб зв’язку.
«З 25-го числа і в перші дні нового місяця для нас найбільш завантажений період. Увесь день проходить зі слухавкою біля вуха. Буває, доводиться вислуховувати й обурення від тих, хто не зміг додзвонитися з першого разу. Не всі розуміють, яке тоді навантаження — дзвінків надзвичайно багато. Попри це, тенденція до переходу на онлайн-сервіси зростає — це значно зручніше насамперед для самих споживачів», — підкреслює Ірина.
Окрім вищевказаних обов’язків, контролери здійснюють обстеження лічильників, кількість яких зросла в рази через приєднання сіл до міста. У більшості випадків люди сприймають їхні візити спокійно, але трапляються й непрості ситуації. Найчастіше напруження виникає там, де є порушення — зокрема несанкціоновані підключення, які контролери виявляють під час перевірок.
«Був випадок, коли чоловік кинувся на нас із кулаками, — згадує Ірина. — Тоді ми виявили у нього незаконне підключення».
Такі моменти — рідкісні, але вони яскраво показують, що за буденністю цієї професії стоїть не лише кропітка праця з документами і цифрами, а й витримка, сміливість і готовність діяти у непередбачуваних обставинах.Після напруженого робочого дня Ірина знаходить спокій у творчості. На запитання, як їй вдається розвантажитися, відповідає просто: любить в’язати та вишивати. Каже, ці заняття не лише заспокоюють, а й надихають, допомагають упорядкувати думки та відновити внутрішню рівновагу.
Попри всі труднощі й виклики, вона звикла до цієї роботи, до свого колективу, який за роки став майже родиною. Тут минули її будні й свята, тут вона навчилася витримці, терпінню і вмінню знаходити спільну мову з різними людьми. Для неї водоканал — не просто місце праці, а частина життя, до якої вона прикипіла серцем. І, мабуть, саме в цій щирій прив’язаності — секрет її багаторічної відданості обраній справі.