В Україні спостерігається новий тренд серед молоді, яка покидає великі міста на користь сіл та малих містечок. Зокрема, багато киян вирішили залишити столицю в пошуках більш доступного житла і комфортнішого способу життя. За інформацією місцевих експертів, ці зміни стали помітними після початку війни, коли економічні умови змусили людей переосмислити свої пріоритети. Одним з яскравих прикладів цього явища є випадки купівлі старих будинків у селах за рекордно низькі ціни —
Руслан та Аліна кілька років жили й працювали в Києві — без вихідних, без відпочинку, з однією метою: накопичити на весілля і якесь майбутнє. Він — на столярці, вона — в архітектурному офісі. Разом виходило близько 25 000 гривень, але гроші розчинялися: оренда, машина, дрібні витрати. Навіть до батьків у село їздили кожні два тижні — і щоразу переконували себе, що везуть картоплю «дешевше». Аж поки не порахували витрати на дорогу.
Після 24 лютого щось змінилося. Посиділи, подивилися один на одного — і вирішили спробувати інакше. Разом з партнером по бізнесу почали купувати й продавати нерухомість. За три роки — десять об’єктів. Достатньо, щоб узяти позику в батьків і купити власний будинок у селі під Черкасами. 6 500 доларів. Хата непогана, веранда — суцільна розруха. Про переїзд і нове життя вони розповілив відео викладеному на каналі Савіна ФМ.
Більшість би розвалила все під нуль і побудувала заново. Руслан обрав інший шлях. Стара мазанка збереглася — стіни залишили як є. Прибудова зроблена з нуля: каркас з дерева, утеплення, гіпсокартон. Все спроектувала Аліна — вона архітектор, і ще до першого цвяха розписала кожен сантиметр: де ванна, де спальня, де вулична кухня, куди виведено воду.
Руслан будував сам. Майже все. Підлога, стеля, двері, кухонні фасади з липи, дубові карнизи — власноруч у своїй столярці, яку облаштував у старому сараї. Один старий фуганок, схоже, ще радянський, решта обладнання — нове. Стружка іде по трубах в мішок через саморобну аспірацію. Буржуйка за годину прогріває приміщення до пекельної спеки.
На реставрацію старої підлоги купили спеціальну машину. З батарей зробили щось схоже на чавунну класику — насправді це звичайні радіатори з декоративними глиняними наліпками. Трафарети для тиснення на стінах замовили з китайського сайту. Два дні Руслан видавлював квіточки — каже, що не один, а два.
Сім’я, брати, сестра, батьки — всі приходили клеїти, фарбувати, допомагати. «Я думав, що сам за півроку впораюся», — сміється Руслан. Будуються вже півтора року і кінця-краю ще не видно.
Зиму пережили завдяки газу, генератору й безперебійнику від Аліниного тата. Котел не зупинявся навіть під час відключень. Але стіни в новій прибудові тонкі — 25 сантиметрів дерева втримують тепло погано. У найлютіші морози сім’я перебиралася спати в стару частину хати і топила піч. Тиждень-два жили фактично в одній кімнаті. Цього року планують утеплювати фасад.
Піч, до слова, цілком робоча — не декорація. На Новий рік топили, кликали друзів. Тріск дров, живе тепло. Борщ у горщику поки що не варили, але дуже хочуть спробувати.
Аліна отримала пропозицію від ізраїльської компанії — тепер працює архітектором віддалено. Зарплата, за її словами, несподівано хороша. «Живемо за рахунок дружини — і це не жарт», — каже Руслан із посмішкою. Він продовжує займатися нерухомістю та столяркою.
Саме онлайн-зайнятість і зняла головне питання, яке десятиліттями утримувало людей у містах: де працювати? Тепер це питання не таке однозначне.
«Років п’ятнадцять тому здавалося, що повернутися в село — це крок назад, — каже Аліна. — А зараз ми тут, і нам добре».