Кінець «російського світу» на Куликовому полі в Одесі: що відбувається сьогодні

Після проведення слідчих заходів будівлю відкрили для огляду, але вона швидко стала доступною для всіх охочих. Спроби представників профспілок встановити внутрішні перегородки для відокремлення неушкоджених частин та стримування мародерства виявилися марними — конструкції ламалися, тому довелося огородити споруду сталевим парканом. Його колір неодноразово змінювався: від синьо‑жовтого до червоно‑чорного.

Ще наприкінці травня 2014 року частина містян висловлювала ідею знести спалений Будинок профспілок: згадуючи трагічні події, вони пропонували на його місці звести церкву або меморіал на вшанування загиблих. Водночас Федерація профспілок України оголосила про намір відновити будівлю — тоді оцінювали витрати на реставрацію приблизно у 50 мільйонів гривень.

Поки шукали фінансування, у 2015 році очільник обласної адміністрації повідомив про плани розмістити в будівлі штаб ВМС України. Натомість прокуратура та Фонд держмайна зверталися до суду з вимогою передати споруду у державну власність, стверджуючи, що об’єкт належить державі і використовується без належних правових підстав. Судові процеси тривали кілька років, але остаточно будівля до держвласності не перейшла — Федерація профспілок змогла довести, що її викупили ще в 1984 році за кошти профспілок.

З 2017 року профспілки почали проводити ремонтні роботи, але масштаб відновлення залишився обмеженим. Частково очистили фасад від кіптяви та здійснили невеликі реставраційні роботи за рахунок внесків членів організацій і залучених інвесторів. Внутрішнє оздоблення багатьох залів так і не завершили — основні руйнування були консервані. Центральна, найпошкодженіша частина будівлі досі потребує капітального відновлення, деякі вікна закриті захисною плівкою.

Профспілки не відмовляються від ідеї створити в одній із частин меморіальний музей, але за майже 12 років проєкт не зрушив із місця, і наразі на його реалізацію немає фінансування.

Зовні будівля виглядає майже покинутою. Втім, у вцілілих бічних корпусах продовжують працювати деякі адміністративні відділи Федерації профспілок — про це свідчать оголошення на металевих дверях у тильній частині будинку. Доступ до офісів здійснюють не через головний вхід, а через хвіртку біля заднього двору.

Двір також огороджений високим парканом із металевими шипами зверху. Що саме приховано за огорожею — важко встановити, але, ймовірно, такі серйозні заходи безпеки були запроваджені після скандалу, пов’язаного з установкою мангалу напередодні 2 травня кілька років тому.

Бічні приміщення здають в оренду — кількість припаркованих поруч автомобілів свідчить, що деякі офіси використовують постійно. На розі будівлі ще висить яскравий банер із рекламою їдальні, яка раніше обслуговувала гостей міста, що поверталися від вокзалу в бік Куликового поля, приваблюючи доступними цінами та простим меню.

Наразі їдальня не працює: за зачиненими дверима видно порожнє приміщення зі зруйнованою штукатуркою — найімовірніше, її власники не планують повертатися.

Біля Будинку профспілок зазвичай порожньо: велична, але пошкоджена споруда з вибитими вікнами і заґратованими дверима стала для багатьох одеситів місцем болю й жаху, і, здається, люди свідомо уникають цього простору. Однак щороку 2 травня мешканці міста приносять сюди квіти — цього дня по периметру Куликового поля чергує поліція, щоб запобігти провокаціям.

Раніше на паркані виставляли світлини загиблих у протистоянні, яке розпочалося з сепаратистських акцій; до них приносили квіти та лампадки. Зараз букети кладуть просто на площу — вони ще свіжі. На асфальті зберігся напівстертий напис «Будинок смерті», який намагалися видалити. На жаль, кількість будівель, спалених внаслідок військової агресії, у місті зростає.

Найбільша площа Одеси отримала назву за прізвищем поміщика Миколи Овсянико‑Куликовського. На початку XIX століття цей землевласник мав тут великі ділянки, які місцеві прозвали Куликовими полями — згодом ця назва трансформувалася в «Куликове поле». У 1826 році поблизу спорудили Одесський тюремний замок, і деякі історики припускають, що навколишня територія слугувала місцем поховань померлих в’язнів.

За однією з версій, у 1878–1882 роках тут ховали членів революційної організації «Народна воля», страчених у дворі сусідньої в’язниці.

У 1918 році на Куликовому полі поховали загиблих у січневих сутичках між більшовиками та силами Центральної Ради — гайдамаками й юнкерами. Спершу радянські органи планували ховати бійців різних сторін окремо, однак зрештою всіх, включно з мирними мешканцями та дітьми, поклали в одну братську могилу. Газети того часу писали, що могилу вирили «широким колом, на зріст людини» й вклали в неї 119 трун.

За спогадами сина архітектора Генріха Топуза, у 1960‑х під час зведення Палацу профспілок братську могилу розкопали, а останки перенесли ближче до зупинки 18‑го трамвая, де встановили монумент «Братська могила борців за радянську владу» — робота скульптора Петра Кравченка та архітектора Генріха Топуза.

Ця братська могила була лише одним із масових поховань на Куликовому полі. У серпні 1919 року тут заховали загиблих у боях з німецькими колоністами, зокрема курсантів піхотних і артилерійських курсів. У березні 1920 року поховали 37 жертв білогвардійців. У 1944 році тут тимчасово ховали воїнів, загиблих під час визволення Одеси; пізніше їхні останки перепоховали на інших цвинтарях.

Попри неприємні розповіді про сусідство з в’язницею та чутки про поховання нещасних ув’язнених, наприкінці XIX століття Куликове поле стало популярним місцем народних гулянь: тут святкували Новий рік, Різдво, Великдень, проходили ярмарки, виступи цирку, працювали каруселі й атракціони.

У 1967 році, до 50‑ї річниці встановлення радянської влади, на Куликовому полі відкрили найбільший у місті пам’ятник Леніну — близько 10 метрів висоти. У 2006 році монумент перенесли до Савицького парку, а в 2016‑му — до етнографічного комплексу «Фрумушика‑Нова», де він став експонатом просто неба у музейній зоні соцреалізму.

Після демонтажу постаменту з’явилася ідея звести на площі торговельний центр, але проєкт наштовхнувся на опір місцевих жителів і істориків, тож будувати торговий центр на цьому місці не стали.

У травні 2014 року Куликове поле стало ареною конфлікту між учасниками Євромайдану та прихильниками проросійських ініціатив. Після анексії Криму й ескалації на Донбасі активісти, які підтримували сепаратистські ідеї, організували табір на площі й проводили там мітинги. 2 травня демонстрації переросли у криваві сутички, кульмінацією яких стала пожежа в Будинку профспілок.