Легенди міста: 60 метрів неоготики — чим унікальний єзуїтський костел Чернівців

У самому серці Чернівців стоїть будівля, повз яку неможливо пройти не зупинившись. Її вежа здіймається на близько 60 метрів над дахами центру, а сама споруда здається перенесеною сюди з якогось німецького чи чеського міста. Це костел Найсвятішого Серця Ісуса — одна з найдраматичніших і найзагадковіших будівель буковинської столиці, передаєBUK media.

Кінець 1870-х років. У Чернівці, що тоді були частиною Австро-Угорської імперії, прибувають перші місіонери ордену єзуїтів. У 1885 році львівський архієпископ Зигмунт Щесний Феліньський офіційно звернувся до Товариства Ісуса з проханням розширити присутність ордену в Чернівцях. Так почалася історія, яка триває вже понад 130 років.

Ділянку землі на тогочасній площі Фердинанда — нині це територія між вулицями Героїв Майдану, Бахрушина, Кордуби і Загула — міська рада подарувала громаді безкоштовно. Кошти на будівництво — а це 175 тисяч флоринів, гігантська на ті часи сума — збирали по всьому світу. Жертвували і багаті чернівчани, і люди скромного достатку. Кожен хотів вкласти свою копійку у те, що мало стати духовною домінантою міста.

Шотландські дзвони і німецький орган

Проєкт храму розробив найвідоміший чернівецький архітектор того часу — Йозеф Ляйцнер, директор місцевої промислової школи. Костел Найсвятішого Серця Ісуса вважається його найкращою роботою. Будівництво тривало лише три роки — з 1891-го по 1894-й. У червні 1891 року заклали наріжний камінь, а вже восени 1894 року храм був готовий.

З усього світу до Чернівців везли найкраще. З-за кордону доставили три дзвони, найбільший з яких, вагою 20 центнерів — тобто понад дві тонни, — назвали "Серце Господа Ісуса". Із Німеччини, з заводу Рігера, привезли орган вартістю 5 тисяч флоринів — на той час це був один із найкращих органних інструментів на цілу Буковину. Стіни розписував художник Каша, а головний вівтар і амвон виготовив тірольський майстер Штуфлесер. Усі бічні вівтарі і ікони у неоготичних рамах — справжня скарбниця європейського мистецтва кінця XIX століття.

25 листопада 1894 року львівський архієпископ Северин Моравський освятив новозбудовану святиню. Вся католицька громада міста зібралася під неоготичними склепіннями — поляки, австрійці, німці. Богослужіння тут правили одразу трьома мовами: польською, українською і німецькою.

Храм, у якому ніколи не вінчали

Цікавий факт, про який мало хто з чернівчан знає: у костелі Найсвятішого Серця Ісуса фактично ніколи не справляли весіль. І хрещень майже не було. І відспівувань теж. Річ у тім, що з самого початку храм був ректоральним — тобто призначеним не для звичайних парафіяльних обрядів, а для висвячення католицьких священиків. Шлюби, хрестини і похорони парафіяни справляли в інших католицьких храмах міста, а сюди приходили на богослужіння, проповіді й духовні бесіди.

З цього правила був лише один виняток — і він став однією з найдраматичніших сторінок в історії костелу. У 1941 році, коли Чернівці були окуповані німецькими і румунськими військами, а нацистські репресії проти єврейського населення почали набирати обертів, у костелі Найсвятішого Серця Ісуса масово хрестили євреїв. Це був спосіб порятунку — людей, які формально ставали католиками, переслідували менш агресивно. Скільки життів вдалося врятувати в такий спосіб — точно невідомо, але історія цих хрещень досі вважається одним із найгуманніших епізодів окупації.

З приходом радянської влади костел спершу залишався діючим, але вже з 1963 року його остаточно закрили для богослужінь. Унікальний орган знищили, нижні вітражі розбили, дзвони зникли. Найгірше — саму будівлю розділили залізобетонними перекриттями на три поверхи і влаштували там обласний архів. Готичні склепіння, які майстри будували для світла і молитви, замурували бетоном і завалили стелажами з паперами.

У вівтарі влаштували директорський кабінет. Останнього настоятеля костелу, отця Владислава Куморовича, заслали до Сибіру. Здавалося, історія єзуїтського храму у Чернівцях завершилася назавжди.

Естафета через 50 років

У 1997 році до Чернівців приїхав молодий польський священик-єзуїт Станіслав Смольчевський. Коли він уперше зайшов до костелу, точніше, до того, що від нього лишилося, — усередині лежав сніг, який падав через дірки у даху і танув, заливаючи нижні поверхи.

Найдивовижніше з'ясувалося значно пізніше — у 2014 році. Виявилося, що отець Станіслав народився і виріс у польському місті Битом — у тій самій парафії Найсвятішого Серця Ісуса, куди після репатріації з Сибіру переїхав останній чернівецький настоятель. Тобто два священики, відділені одне від одного півстоліттям і кількома тисячами кілометрів, належали до однієї і тієї ж громади. Один поїхав із Чернівців до Битома, інший — із Битома до Чернівців. Естафета через цілу епоху.

"Саме у 2014 році я дізнався, що відбулася така естафета", — згадує отець Станіслав Смольчевський.

Крипта з польськими жовнірами

Мало хто з чернівчан знає, що під костелом є крипта — підземне приміщення, де поховані 60 польських воїнів, які загинули у Чернівцях під час Першої світової війни. Про неї згадують лише у спеціальних путівниках, але саме вона додає храму ще один шар історичної пам'яті.

У 2010 році костел нарешті повернули релігійній громаді Римсько-католицької церкви. Архів вивезли, але інтер'єр на той момент був майже повністю зруйнований — після десятиліть служіння паперам від колишньої краси майже нічого не лишилося. З 2010 року й дотепер триває реставрація. На повне відновлення потрібно понад чотири мільйони доларів — і кожна цеглина, кожен квадратний метр відновлюється виключно на пожертви небайдужих людей.

Якщо сьогодні підняти очі і подивитися на вежу костелу, можна побачити риштовання. Це не ознака запустіння — навпаки, ознака життя. Майстри обережно повертають храму первісний вигляд: вирівнюють хрест, перефарбовують покрівлю, відновлюють цеглу.

Костел Найсвятішого Серця Ісуса — це не просто архітектурна пам'ятка. Це історія про те, як можна вижити навіть тоді, коли здається, що усе втрачено. Про дзвони, які гриміли над Чернівцями десятиліттями. Про двох священиків, яких розділили десятиліття, але об'єднало одне маленьке польське містечко. Про крипту під підлогою, де лежать ті, хто загинув майже сто років тому. Про євреїв, яким неоготичні стіни одного разу врятували життя. І про чернівчан, які з 2010 року збирають по гривні, щоб повернути своєму місту ще одне серце.

Нагадуємо, що костел Найсвятішого Серця Ісуса — діюча святиня Римсько-католицької церкви, відкрита для відвідувачів. Пожертви на реставрацію приймає парафіяльна громада.