Музичний виконавець YUVI, який нещодавно презентував свій новий альбом, поділився думками про свою творчість та амбіції. У розмові він зізнався, що прагне отримати нагороду Ґреммі і вважає це важливим етапом у своїй кар'єрі. Альбом, за його словами, відображає його особистісний ріст і експерименти зі звуком. YUVI також торкнувся питання використання російської мови у своїх піснях. Він підкреслив, що мова — це інструмент для донесення е
«Мені треба Ґреммі». YUVI про новий альбом, російську мову, премії, саксофон і фіт з Юлією Лорд
Ведучий подкасту СучЦукрМуз
«Мені було складно в перші два роки, бо я тільки заходила на ринок і тільки вчилася взаємодіяти з колегами. Мене не сприймали як продюсерку, в принципі. Завжди було відчуття, що обов'язково ще має бути чоловік, який пише мені музику. І мене це дуже сильно злило: чого мені треба доводити, що те, що роблю я — роблю я?», — зізнається YUVI, музикантка та продюсерка, яку вважають однією з найсамобутніших на сучасній альтернативній сцені.
9 квітня в артистки вийшов новий альбом Viskra. Чому в YUVI сумні пісні? Чому вона не бачить сенсу в українських музичних преміях? І про фіт із ким мріє? Все це — у розмові з Альбертом Цукренком.
Це вже не перший мій альбом, але його можна назвати дебютним. Я тут вже розуміла, що роблю. Альбом «Спомина любову» більше писався під запит. В мене були дедлайни, до мене звернувся лейбл з проханням написати альбом.
А тут — це вже свідоме рішення написати, зробити. Більшість процесів контролюю я, все залежить від мене. Це моє дітище.
Якщо порівнювати Viskra і «Спомина любову», то Viskra вистраждана більше. Деякі треки відсіювалися, наприклад. А якщо говорити про «Спомина любову», то мені дали конкретний хронометраж, і от я по ньому рухалась. Мінімум сказали, що 25 хвилин має бути. І там навіть це відчувається. У «Спомина любову» відчутно, що одна й та ж історія перетікає із треку в трек. У Viskra ж — скупчення різних емоцій за останні два роки.
Якщо мені дуже сильно хочеться щось сказати, то спочатку пишеться текст. Якщо в мене є просто внутрішній імпульс, бо вже щось накопичилось, я спочатку сідаю за продакшн.
У мене є синтезатор, який мені подарував тато 10 років тому, Korg. Я його юзала в декількох треках. Мені вкрай важливо мати під руками інструмент, який я вже зараз у моменті, поки в мене є імпульс, можу використати. Награти й записати, чи просто награти й потім там уже щось програмувати.
Мені чомусь складно сісти за синтезатор і зіграти. Мені простіше заспівати у себе в голові й підібрати вручну ці ноти вже на мідіклавіатурі. У мене воно так працює. У цьому є зворотний бік — це не дуже добре, бо потім мені складно ці партії наживо зіграти.
Коли я готувалася до лайву, я зіткнулася з проблемою, що оцю всю дуристику, яку я придумую, її реалізувати пипець складно. Особливо, коли ти не піаністка. Є якісь акорди, які я, звісно, можу награти, але скілів технічних у мене нема.
Мені складно сказати, яка в мене музика, бо залежно від стану ти її по-різному сприймаєш. Я свою музику по-різному сприймаю.
Чи схожа моя музика на мене? Я вважаю, що так. Але нещодавно я давала слухати альбом одному пану, який не так добре мене знає, він тільки-тільки познайомився з моєю творчістю. І він каже:«Ти ж не така, що ти таке пишеш?».
У мене купа всього в голові й мені треба кудись це дівати. І я це діваю в YUVI. Мені дуже подобається, що саме в такий спосіб я здатна сублімувати всі ці переживання і внутрішню якусь трагедію саме у творчості.
Я іноді у своїх треках граю на саксофоні.
Мама дуже багато ресурсу в дитинстві вкладала, аби я займалася музикою. Я, молодша сестра і двоє старших. Їй хотілося, щоб у нас був квартет музикантів. Не вийшло. Я єдина, хто зараз займається музикою з усіх нас.
У нас майже всі прийшли кларнет, саксофон. Старші грали ще на гітарах. У нас майже всі вміють грати на музичних інструментах, але я ще закінчила Глієра за класом саксофона. Але це не мій інструмент взагалі. Я його дуже рідко юзаю в піснях.
Чи взагалі я слухаю музику з саксофоном? Так. Але мені більше тенор подобається. Я грала на альту. А хотіла я грати на гітарі, але на гітару мене не віддали.
У мене сам процес продакшну відбувається в інтимному просторі. Я маю бути одна, мене ніхто не має чіпати, ніхто не має заважати. Мені так спокійніше. Мені спокійніше контролювати всі процеси.
Серед текстів є такі досить інтимні речі. Ти співаєш, у тебе є потреба говорити про це в піснях, не лише там з подругою чи з близькою людиною. Про свої емоції глибокі, про якісь ось такі речі.
Я достатньо закрита і я схильна аналізувати свої емоції. Мені, умовно, «на тверезу» складно їх переживати. І для мене проєкт YUVI, зокрема, як альтернативний світ, де я можу виражати повноцінно емоції.
Ба більше — в моменті я навіть можу не розуміти, що я це роблю, а вже потім, коли продукт створений, мене може прямо добити. Тобто в мене це якось так напівусвідомлено.
Перший трек, який я створила під цими враженнями й переживаннями, це був трек «Вдова». Я намагаюся не втрачати реальності. Бо, наприклад, ти перебуваєш у Києві й часто стикаєшся з думкою, що тут люди взагалі не віддупляють, що відбувається. Тут трошки є відірваність від реальності.
Я розумію, що це захисна реакція психіки, але не можна ігнорувати й уникати очевидних речей. Ти просто проходиш біля Золотих і бачиш, як легко повертається російська мова.
Коли приїжджаєш в Харків, там може і будуть розмовляти російською, але ти дивишся на людей, зазираєш їм в очі й розумієш, що вони розуміють, що вони живуть у цьому. Вони усвідомлюють, який колапс навколо відбувається.
Воно рано чи пізно дожене. Ти або готовий до цього, або буде дуже боляче.
В мене минулий рік був роком експериментів. Виходили дуже різні колаборації. Я спостерігаю за тим, що відбувається навколо, слідкую за артистами нашими. І плюс-мінус розумію, кого, куди і як я можу залучити.
Мені треба фіт з Юлією Лорд. Я їй писала, вона лайкнула.
А ще мені треба Ґреммі. Бо ці премії, що в нас є в Україні, я в них сенсу не бачу. Ну взагалі, от якось щоб це вплинуло позитивно на твої можливості, на кар'єру.
У мене був один негативний кейс. Альбом «Спомина любову» був номінований на премію Megogo Music як «Альбом року». І разом зі мною в номінації були «Океан Ельзи», Vivienne Mort, Renie Cares і ще інші люди. Трошки дивна компанія, враховуючи, що це різні жанри, різні артисти, різні масштаби, різні бази. В чому проблема додати номінацію «Електронного альбому року»? Чи «Продюсерка року», наприклад? Чому я маю бути в одній номінації з «Океаном Ельзи»? Ну, це трошки дивно, правда?
Ба більше. Коли премія відбулася, я йшла до машини й мені приходить сповіщення в інстаграмі, де опублікували оцінки. І там «Спомина любову» на останньому місці, журі поставили два бали.
Я що, в 5 класі гімназії, чи що? Ну, що це таке? Виставлять оцінки, щоб що? Я не можу сказати, що це прям жорстко вдарило мені по его. Але, вибачте, я цей альбом спродюсувала сама. Я дуже багато всього зробила. Дуже мало артисток, які здатні закривати такий великий прошарок роботи. Ти просто пишеш альбом, а потім тобі ставлять оцінку... Це має дуже дикий вигляд насправді.
Я торік виступала на «Веган Вікенді», і мама вперше приїхала на мій виступ. Вона ходила з телефоном, знімала. І я її відвозила назад у Первомайськ (YUVI родом з Миколаївської області — ред.). І мені мама каже: все супер, все класно, але може ти почнеш веселі пісні співати? А я кажу: мамо, буду щаслива і буду писати, напевно, веселі пісні. Або перестану взагалі.
Не знаю. Я варіант з тим, що, умовно, вийду заміж, зроблю дітей, відкрию якусь маленьку музичну школу в селі, я його розглядаю потенційно через якийсь час. Це можливо. Не буду зарікатися. Але зараз поки так.
Моя задача — проживати через проєкт YUVI власні емоції. І навчитися монетизувати цю історію. Мені треба, щоб мене вставляло. І моя задача — зробити так, щоб те, що мене вставляло, давало мені гроші.
Мені було складно перші два роки, бо я тільки-тільки заходила на ринок і тільки-тільки вчилася взаємодіяти з колегами. Мені було складно через те, що мене не сприймали як продюсерку, в принципі.
Тобто, завжди було відчуття, що обов'язково ще має бути чоловік, який пише мені музику. Навіть я вже якийсь час зустрічалася з хлопцем, він теж був сам продюсером, і перше питання його було — а хто мені пише музику.
І мене це дуже сильно злило: чого мені треба доводити, що те, що роблю я — роблю я? Зараз з цим простіше, бо я просто розумію, що продакшн насправді — це ремесло, в яке самі жінки не дуже хочуть заходити. Хоча варто було б навчитися.Ти вже пишеш пісні, співаєш тексти, граєш на умовно якомусь інструменті. Цього вже достатньо, щоб якось рухатися.
Я спочатку продавала пісні, працювала разом з аранжувальником. І потім в якийсь момент зрозуміла, що я хочу. Простіше самій. Так, це займає набагато більше часу. Я не можу випускати в тій кількості релізи й альбоми, як це роблять, умовно, співачки, які не пишуть собі самі. Але в цьому зберігаюся я, відчутно мій почерк. І мені це подобається. Мені подобається, що глобально проєкт YUVI залежить виключно від Уляни. Тобто можуть приходити сотні людей, але водночас YUVI як була, так і залишиться.