Головнокомандувач Збройних сил Латвії, генерал-лейтенант Леонідс Калниньш, висловив стурбованість щодо можливості агресії з боку Російської Федерації у найближчі роки. За його словами, до 2030 року Москва має певне "вікно" для реалізації своїх військових амбіцій. Генерал зазначив, що незважаючи на значні втрати та труднощі, з якими стикається російська армія в Україні, Кремль все ще здатен планувати і здійснювати нові операції. Калниньш підк
Командувач національними збройними силами Латвії, генерал-майор Каспарс Пуданс розповів DW, як його країна використовує військовий досвід України і чому російські провокації не досягають своєї мети.
Латвіяуважно стежить за діяльністюРосіїбіля своїх східних кордонів і переглянула комплексну концепцію державної оборони. Про це в рамках 18-го Київського форуму з безпеки розповів командувач національних збройних сил Латвії Каспарс Пуданс. У кулуарах форуму генерал-майор відповів на запитання DW про можливі провокації Москви, оборонний альянс з Україною та вплив нових технологій на сучасну війну.
DW: Хочу почати з питання про те, яку загрозу для Латвії з боку Росії ви бачите? Наприклад, нещодавно в Естонії заговорили про "Нарвську народну республіку". Наскільки реальна ця загроза, і як вона може виглядати: диверсії, сепаратистські сценарії чи пряма військова агресія?
Каспарс Пуданс:Ми дивимося на Росію з різних точок зору. Одна - історична, що змушує нас підвищувати пильність. Але в останнє десятиліття ми уважно стежимо за тим, щоРосія робить в Україні, а також в інформаційному та кіберпросторі. І, звичайно, прекрасно усвідомлюємо, що ми перебуваємо в їхньому списку тих, хто "заслуговує на покарання". Вони, напевно, не пробачать нам виходу з їхньої сфери впливу, вступу до НАТО та ЄС.
Звичайно, останні чотири-п'ять років нашої прямої та відкритої підтримки України теж дратують Росію. Більшість їхніх сил зараз застрягла в Україні, і ми вдячні українцям за те, що вони їх зв'язують. Проте на наших кордонах фіксується певна російська активність - стеження,провокації. Таку безрозсудну поведінку росіян уБалтійському моріта в нашомуповітряному просторіми спостерігали й до 2022 року.
Росія також використовує тиск мігрантів на наші кордони, і Москва, безперечно, налаштована на ширшу активність: диверсії, залякування.
Але те, що відбувається, на мій погляд, лише демонструє слабкість Росії - вони вдаються до таких методів, тому що нічого більшого запропонувати не можуть. І при цьому втрачається ефект несподіванки. Кожна така акція робить нас сильнішими, змушує переглядати процедури, зміцнювати стійкість - і не тільки збройних сил. З 2019 року в Латвії змінено концепцію комплексної державної оборони. Відповідальність за неї несуть не тільки військові, а й муніципалітети, держструктури, НКО - аж до сім'ї як найменшого осередку суспільства.
- Вам не здається, що країни НАТО повинні реагувати жорсткіше, коли, наприклад, російський літак порушує повітряний простір країни НАТО або там падає російський дрон? Занадто млява реакція фактично заохочує Росію повторювати подібне.
- Я розумію запит на більш жорстку реакцію. Але кожен випадок потрібно оцінювати окремо. Якими були їхні наміри? Чи варто нам реагувати на це, потрапляти в їхню пастку і починати грати за їхніми правилами? І, звичайно, кожну свою дію потрібно зважувати з можливою ескалацією.
При цьому важливо розуміти: Росія хоче змусити нас самотужки реагувати на гібридні загрози. Але ми багато працюємо над тим, щоб союзники, які вже присутні в країнах Балтії, розуміли свою роль у протидії Росії. Бо якщо гібридні атаки - це навмисне "зондування", за ними може послідувати щось більше.
- Чи правильно я розумію: сепаратистські сценарії з російськомовними громадами в Латвії - це те, чого варто побоюватися, поки Росія воює в Україні?
- Думаю, Росії було би нерозумно знову пробувати цей сценарій. Починаючи з 2014 року - окупації Криму - ми опрацювали подібні сценарії. Спецслужби в координації з поліцією та прикордонниками оцінюють ситуацію, виявляють потенційні загрози.
Що стосується останніх чуток про "сепаратистські республіки" - це скоріше суто інформаційна операція. І ми чітко розуміємо, хто за цим стоїть. Реальних ресурсів для подібної провокації у Москви немає. Так, є міста з переважно російськомовним населенням. Але Путін, напавши на Україну, припустився помилки. Багато хто більше не вірить у наратив про те, що їхні права в Латвії порушуються. Ми побачили це і за результатами виборів у країні.
- Уявімо такий сценарій:конфлікт в Україні заморожується. Скільки років Росії знадобиться, щоби знову стати реальною загрозою для Латвії? У Німеччині говорять про необхідність бути готовими до кінця цього десятиліття.
- Якщо бойові дії в Україні припиняться, потрібно стежити за тим, що буде з мобілізованими на війну росіянами. Не всі вони будуть демобілізовані. Путіну потрібно контролювати окуповані території, придушувати опір українців. Але, зрозуміло, частина військових повернеться. При цьому Кремль, швидше за все, не захоче проблем, які можуть принести з собою демобілізовані. Швидше за все, їх відправлять на військові бази в інші місця. Ми вже бачимо будівництво нових військових об'єктів на півночі Росії, ближче до фінських кордонів. Таким чином, найімовірніший сценарій - перекидання сил до наших східних кордонів. Тому що, починаючи з 2013 року, вони вичерпали там свої сили. Наприклад, Калінінградська область недостатньо озброєна, щоб стати майданчиком для наступальних операцій.
Тож це питання часу, коли вони будуть готовідо широкомасштабної агресії. Якби я сидів у Кремлі, то сказав би, що вікно моїх можливостей - це 2027–2029 роки. Поки НАТО не готове. Оскільки після 2030 року це вікно може закритися, Росія хоч і стане сильнішою, але те саме стосується і Європи, і НАТО.
- Ви говорили про Україну, яка "купує час" для НАТО та країн Балтії. Що Україна вже зараз може дати вашій безпеці - крім того, що відволікає на себе Росію?
- Боротьба України за свободу протягом 13 років, особливо останніх чотирьох, змінила багато чого. По-перше, ми переглянули концепцію державної оборони, перейшовши до комплексного підходу. По-друге, змінилися наші підходи до інновацій. Ми хочемо навчитися в України не тільки використанню техніки. У нас своєрідний альянс, він, можливо, і неофіційний, і оборонний, але ми чудово розуміємо, що наша лінія оборони - Латвії та країн Балтії - проходить через Україну.
- Чи прислухаються вНАТОдо уроків цієї війни? Чи бачите ви реальну готовність змінюватися чи опір змінам?
- Багато чого змінюється, але, можливо, не так швидко, як хотілося б. Очевидно, що в Україні це відбувається набагато швидше - просто тому, що вибору в них немає. Я щиро бажаю, щоб нові технології активно застосовувалися на полі бою, оскільки для України це питання перемоги. Ці технології сьогодні вже зупинили російські війська. Але я впевнений, що в майбутньому вони дозволять відвоювати території для України, і я чекаю моменту, коли ми разом почнемо працювати над використанням автономних систем на землі за підтримки систем з повітря та під керуванням операторів за лінією фронту.
- Це реалістичний сценарій - наземні та повітряні дронизамість піхоти?
- Я б сказав: разом із піхотою. Піхота залишиться тими, хто захоплює та утримує територію. Але її можливості будуть багаторазово доповнені та посилені автономними системами, які зможуть діяти самостійно під керуванням штучного інтелекту. По суті, потрібно перенести концепцію командування місією з людських умів у "мізки" автономних систем.
- Чи змінює досвід України ваші пріоритети у витратах на оборону?
- Безумовно. Наш парламент ухвалив закон про підтримку витрат на оборону на рівні 5 відсотків ВВП. Уже цього року ми близькі до цієї цифри. Я мушу визнати, що практично все це йде на військові витрати. При цьому більше половини оборонного бюджету йде на нові технології та обладнання. Це необхідно, щоб досягати цілей,встановлених НАТОдля нас як невеликої країни. Я не хочу бути "споживачем безпеки" і чекати, що хтось зробить роботу за мене - ми маємо робити свій внесок.