Одеса знову опинилася під загрозою природних катастроф, оскільки фахівці попереджають про можливість зсувів у деяких районах міста. Проблема, що виникає внаслідок інтенсивних дощів та нерегульованого будівництва на схилах, викликає занепокоєння серед місцевих жителів і експертів. За словами геологів, ситуація ускладнюється через те, що багато територій Одеси мають складний рельєф і є вразливими до ерозії. Під час сильних опадів ґрунт
Матеріал підготовлено з використанням архівних публікацій і коментарів краєзнавця, геолога та історика Дмитра Жданова. Також у тексті застосовано дані геолого-географічного факультету Одеського університету й висновки профільних фахівців щодо стану узбережжя. Ми перевірили історичні факти про найбільші зсуви, хронологію берегозахисних робіт та сучасні ризики забудови прибережної смуги. Це не переповідь чуток, а системний огляд проблеми, з якою місто вже не раз стикалося.
Для Одеси будівництво на схилах означає набагато більше, ніж зведення ще одного житлового або комерційного об’єкта. Кожне втручання в прибережну смугу піднімає ключове питання: наскільки стійкими залишаються ґрунти над морем.
Наразі в районі Великого Фонтану знову працює будівельна техніка, і на декількох ділянках ведеться освоєння території. Тому тема зсувів знову в центрі уваги.
Це не перебільшення: за даними спеціалістів, від 1797 року і до сьогодні в околицях Одеси трапилося понад 250 зсувів. Отже мова йде не про поодинокі надзвичайні випадки, а про багаторічну, системну проблему.
Одним із ранніх документованих випадків є подія 1845 року. Очевидець описував те, що побачив, так: «Зляканий, я підвівся й кинувся бігти дорогою на гору. Дорога вже була перерізана прірвою, що відділяла її від материка».
Особливо серйозним для міста став зсув 1861 року. Як наголошував Дмитро Жданов:
– Особливо великий був зсув 1861 року, унаслідок якого була зруйнована дача Ланжерона і фуникулер. Плато довжиною 320 м і шириною 30 м опустилося вниз до 20 м. До речі, комісія, скликана після події, вже тоді рекомендувала облаштування дренажних галерей в Одесі.
Отже ще в XIX столітті після масштабної аварії фахівці дійшли висновку: місту потрібна не локальна латка, а продумана система захисту з відведенням води.
Пошук рішень почався давно. За даними з архівів та коментарями фахівців, перші протизсувні заходи в Одесі проводили ще у 1815 році.
Тоді в районі гавані укріпили ділянку узбережжя довжиною близько 100–150 метрів, використавши палі, забиті в ґрунт.
У 1820–1830-х роках одеськими схилами займався французький інженер, геолог і кристалограф Жюст Гаюї — це ще одне свідчення того, що нестійкість берегів стала очевидною на ранніх етапах розвитку міста.
Науковці відокремлюють узбережжя від Санжійки до Очакова як типовий приморсько-зсувний район. Його вразливість пояснюється сукупністю кількох небезпечних чинників.
За оцінками дослідників, за тисячоліття берегова лінія в районі Одеси відступила на 5–6 км — це підтверджує постійний природний процес трансформації узбережжя.
Професор А. М. Драніков виділяв три типи зсувів, характерні для цього регіону.
Для різних типів причини можуть відрізнятися, але серед ключових називають підземні води, опади, абразію, вивітрювання і зміну навантаження на схил.
У 1930-х роках в Одесі створили спеціальну оповзневу станцію, яка вела спостереження за небезпечними процесами.
Серйозні зсуви відбувалися й у період 1918 року в районах Ланжерона, Відради та Великого Фонтану.
Наймасштабнішим у минулому столітті вважають зсув біля стадіону «Динамо», що стався 5 лютого 1953 року. За даними з архіву, рухома ділянка мала майже 2 км довжини, а її ширина сягала до 300 м.
Ще один значний випадок трапився в районі 13-ї станції Великого Фонтану.
Перші ознаки там виявили ще у 1951 році. А 17–18 липня 1957 року після сильної зливи обвалився масив породи довжиною близько 400 м.
Наслідки були настільки серйозними, що місто вимушено перенесло трамвайну лінію.
У 1960-х роках Одеса перейшла до масштабних заходів з інженерного захисту. Тоді стартував довгостроковий комплексний проєкт для захисту берегової смуги.
Було створено окреме протизсувне управління на чолі з Ігорем Петровичем Зелінським, який згодом став ректором Одеського університету.
Програма передбачала кілька ключових напрямів.
В процесі виконання робіт деякі санаторії й дачі втрачали частину своїх територій — місцями до 30 метрів, за що власникам надавалися компенсації.
За оцінками фахівців, загальна вартість робіт становила близько 3 мільярдів доларів.
Ефект був помітним: після реалізації цієї системи Одеса отримала понад 40 років відносного затишшя на узбережжі.
Жодна інженерна система не служить вічно. Рекомендований термін експлуатації одеських протизсувних споруд завершився понад 15 років тому.
Іншими словами, значна частина захисту, створеного у минулому столітті, вже давно потребує оновлення або повної заміни.
На цьому фоні зростає сучасне навантаження: нове будівництво, зношені комунікації, інтенсивні зливи та постійна морська ерозія не зникли і підсилюють ризики.
Одеса вже не раз переконувалася: зволікання з такими питаннями дорого обходиться.
Тому нинішні дискусії навколо забудови схилів — це не лише питання нерухомості чи архітектурних преференцій.
Це вибір: чи вкладатиме місто кошти в профілактику і оновлення захисних споруд своєчасно, чи знову чекатиме на чергові руйнування, щоб діяти постфактум.
Раніше ми повідомляли,чому новий Генплан Одеси не зупинить висотну забудову.
Нагадаємо, щов Одесі всупереч закону добудовують скандальну висотку на Ланжероні (фото).
Читайте також:Аркадійське плато: елітний район Одеси без інфраструктури і з ризиками під ногами
Створено за матеріалами:odessa-life.od.ua