У сучасному світі, де інформація стала найціннішим ресурсом, розвідка активно використовує новітні технології для автоматизації процесів збору та аналізу даних. Розвиток штучного інтелекту та алгоритмів машинного навчання відкриває нові горизонти в діяльності спецслужб, дозволяючи їм швидше і точніше обробляти величезні обсяги інформації. Автоматизація підозр у розвідувальних операціях означає не лише пришвидшення реагування на загрози, а й можливість глибшого аналізу поведінки осіб або груп
У світі, де кризи розгортаються швидше, ніж держави встигають їх осмислити, перевагу отримує не той, хто має більше даних, а той, хто першим перетворює їх на рішення. Коли ЦРУ тестує сотні проєктів зі штучного інтелекту і готує для аналітиків “ШІ-колег”, йдеться вже не про технологічну моду, а про нову архітектуру державної сили.
Американська розвідка дедалі активнішевбудовуєШІ в аналітичну роботу: від автоматичного створення розвідувальних звітів і аналізу великих масивів даних до ідеї цифрових копій світових лідерів для прогнозування їхніх рішень. У переказах цієї історії легко з’їхати в жанр “роботи шукають шпигунів”.
Але справжня інтрига не в цьому. Історія з ЦРУ важлива не тому, що спецслужби знайшли ще один інструмент. А тому, що держава починає автоматизувати не лише документообіг, а саму здатність бачити загрози, підозрювати, прогнозувати і діяти швидше за політичний контроль.
Це не сталося раптово. Стара розвідувальна модель просто перестала встигати за світом. Війна в Україні показала, що сучасна безпека більше не зводиться до агентурних мереж, супутникових знімків і закритих доповідей. Вонасталапотоком відео з дронів, перехоплень, відкритих джерел, кіберсигналів, супутникових даних і польових повідомлень.
Україназібралапонад 2 млн годин відео з дронів від більш ніж 15 тис. екіпажів для тренування моделей, які можуть розпізнавати цілі, оцінювати ефективність зброї та допомагати у військових рішеннях. Це не просто архів війни. Це нова сировина влади: хто не автоматизує аналіз, той фізично не здатен перетравити масив даних, який сама ж війна щодня виробляє.
На це накладається конкуренція США і Китаю, яка давно вийшла за межі торговельної суперечки. Цьогоріч Stanford AI Index зафіксував, що розрив між провідними американськими і китайськими моделями фактично звузився до лічених відсотків. Для спецслужб цеозначає, що ШІ більше не є комфортною перевагою США, яку можна неспішно впроваджувати роками.
Це гонка на час, де кілька місяців відставання можуть означати слабшу кібероборону, повільніший аналіз криз і гірше розуміння намірів противника. Саме тому Білий дім у своєму плані дій щодо ШІ ставить завдання відстежувати іноземні передові моделі з безпековими наслідками і адаптувати ініціативи Міноборони та розвідувальної спільноти.
Автоматизація розвідки починається не з драматичного “заміщення шпигунів”, а з нудної, але вирішальної рутини. Машини беруть на себе те, де людина програє в масштабі, швидкості й монотонності: сортування даних, пошук аномалій, переклад, порівняння джерел, створення коротких резюме, чернеток звітів і моделей сценаріїв. На цьому рівні ШІ не “ухвалює рішення”, але він формує поле, у якому людина це рішення побачить.
Першим великим символом такого переходуставProject Maven, запущений Пентагоном у 2017 році. Його логіка була проста: відео з дронів, супутникові знімки, радарні й сенсорні дані зростали швидше, ніж здатність аналітиків переглядати їх вручну. Національне агентство геопросторової розвідки США описує Maven як систему, що використовує комп’ютерний зір для автоматичного виявлення, ідентифікації й опису об’єктів на зображеннях і відео. Тобто машина не “вирішує війну”, а робить те, що раніше пожирало години людської праці: переглядає, маркує, порівнює, підсвічує потенційно важливе.
Наступний етап – не просто розпізнати об’єкт, азібратихаотичні сигнали в одну операційну картину. Нещодавно Пентагон вирішив зробити Palantir Maven AI базовою військовою системою командування й управління. Вона аналізує дані із супутників, дронів, радарів, сенсорів і розвідувальних звітів, щоб швидше визначати потенційні загрози або цілі. До минулого року програма мала понад 1,3 млрд доларів контрактів, а Palantir раніше отримала армійський контракт на 10 млрд доларів. Це вже не інструмент для окремого аналітика, а претензія на роль нервової системи військового рішення.
Саме тут і починається політика. Якщо модель першою підсвічує аномалію, групує події в патерн або пропонує сценарії розвитку кризи, вона не просто економить час, а задає початкову карту мислення. А остання в розвідці часто важливіша за фінальний висновок, бо саме вона визначає, які питання взагалі будуть поставлені. Поки аналітик сам формулює гіпотези, а модель допомагає шукати матеріал, це ще інструмент. Коли модель починає вирішувати, які джерела важливіші, які сценарії реалістичніші, які відхилення підозріліші, це вже вплив.
Американська розвідувальна спільнота це розуміє. В її принципах етики ШІйдетьсяпро повагу до закону, людської гідності, прав і свобод, а також про захист приватності й громадянських прав. Але сам факт появи таких принципів показує масштаб проблеми: ризик не у фантастичному сценарії, де “машина захопила розвідку”, а в буденному сценарії, де машинні висновки стають частиною офіційного процесу і починають впливати на людей, щодо яких ці висновки зроблені.
Національний інститут стандартів і технологій США у своєму AI Risk Management Frameworkописуєризики ШІ як такі, що можуть зачіпати не лише організації, а й суспільство загалом. Для розвідки це особливо гостро: якщо система регулярно дає корисні підказки, аналітик поступово починає сприймати її не як гіпотезу, а як авторитет.
У цій новій системі держава вже не є самодостатнім технологічним актором. Вона контролює мандат, секретність, доступ до закритих даних і право застосування сили. Але ключові шари нової розвідувальної інфраструктури – хмари, моделі, обчислення, інтеграція даних, частина інженерної експертизи – дедалі частіше належать приватним компаніям.
Це видно на рівні хмар. У 2022 році Пентагонуклавконтракти Joint Warfighting Cloud Capability з Amazon Web Services, Google, Microsoft і Oracle на суму до 9 млрд доларів. Йшлося про розподіл великого хмарного контракту між 4 технологічними гігантами. Іншими словами, фундамент військової цифрової держави будується не як одна закрита урядова машина, а як комерційна багатовендорна архітектура, тобто система, побудована на рішеннях кількох постачальників. Це дає масштаб і швидкість, але водночас означає залежність безпеки від приватного технологічного стеку.
Далі – самі моделі. І тут цей зсув уже видно в конкретних угодах. Як вжеписалоІА Факт, Googleпідписаластратегічний контракт із Міноборони США, який відкриває Пентагону доступ до її технологій ШІ для засекречених оборонних проєктів. За умовами угоди, військове відомство отримує право застосовувати ці інструменти для законних урядових цілей, а компанія не має права накладати вето на конкретні рішення щодо їхнього використання.
Це важлива деталь: Big Tech може постачати моделі, прописувати етичні застереження і публічно говорити про “відповідальний підхід”, але після входу технології в закритий державний контур операційний контроль переходить до військових структур.
У цьому сенсі історія з ЦРУ виглядає не окремим епізодом, а наступним рівнем тієї самої тенденції. Якщо контракт Google з Пентагоном показує, як комерційні AI-моделі заходять у закриті оборонні процеси – від планування складних операцій до автоматизації окремих елементів аналізу й наведення, то експерименти ЦРУ демонструють ще глибші зміни: ШІ починає вбудовуватися в саму аналітичну машину держави – у те, як вона бачить ризики, порівнює джерела, формує прогнози і готує рішення.
…Наступного разу ми розглянемо, чому ШІ запускає не просто технологічну конкуренцію, а нову гонку озброєнь – за чипи, дата-центри, бойові дані, моделі й право швидше за противника перетворювати хаос сигналів на рішення.
Окремо покажемо, чому для демократій це стає майже нерозв’язним викликом: розвідка працює в закритому контурі, а контролювати тепер потрібно не лише рішення людей, а й невидиму інфраструктуру, яка ці рішення готує.
І саме тут наш досвід стає ключовим, адже для України ШІ в обороні – не футурологія, а форма виживання, де швидкість адаптації перетворюється на зброю, а бойові дані – на стратегічний актив.