У сучасних умовах українське волонтерство набуває дуже рiзних форм, але завжди є те, що його визначає: це щирi, небайдужi серця
У сучасних умовах українське волонтерство набуває дуже рiзних форм, але завжди є те, що його визначає: це щирi, небайдужi серця людей, а також дуже часто — вправнi i працьовитi руки. Поспiлкувалася з одним iз таких волонтерiв — Михайлом Петровичем Гуменним з Тернополя, котрий у своїй волонтерськiй роботi спецiалiзується на виготовленнi буржуйок — компактних металевих пiчок для обiгрiву та приготування їжi, якi передає нашим захисникам на фронт.
Пан Михайло — професiйний газозварник, нинi — на пенсiї. Запитую, що спонукало його допомагати вiйську ось таким чином?
«Ну, що спонукало — зрозумiв, що в окопах вогко i холодно, треба iз цим щось робити. Свого часу служив у радянськiй армiї, в Закарпаттi — ще вiдтодi пам’ятаю, як холодно було. Хлопцi, котрi молодшi, плакали, коли ми були на полiгонi — настiльки мерзли. Старшi то вже якось терпiли… Зробив тодi першу свою буржуйку, до речi. Але ж у той час вiйни не було, а тепер холод, на жаль — не єдина i не найбiльша проблема бiйцiв».
I оскiльки чоловiк мав можливiсть допомогти вiйськовим, то вирiшив дiяти. Як розповiдає, на господарствi було кiлька порожнiх газових балонiв, якi добре надаються до перетворення на зручнi та компактнi пiчки-буржуйки. Згадує, що першу з них виготовив 28 лютого 2022 року.
«Потiм, уже пiд осiнь, познайомився з волонтерами, почали збирати балони, люди стали давати, допомагати», — каже Михайло Петрович. Вiдзначає, що спiвпрацює з багатьма волонтерами, органiзацiями, зокрема благодiйним фондом «Штаб Перемога», волонтерським об’єднанням «Девора» Бойовi бджоли України та благодiйним фондом «Мама». До слова, iз «бойовими бджiлками» Iриною Ковальською та Ольгою Мисько я нещодавно знайомила читачiв «Вiльного життя плюс».
Також мiй спiврозмовник спiвпрацює зi знаним у Тернополi та околицях волонтером Олександром Пiльгуном. «Багато нових знайомих з’явилося через вiйну, але краще б кожен жив своїм життям, у звичайнiй реальностi», — вiдзначає чоловiк.
Михайло Гуменний розповiдає, що виготовленi ним пiчки до вiйськових переважно доставляють волонтери. Знаходять майстра у фейсбуцi, телефонують, замовляють пiд конкретнi запити.
«Був випадок, що приїхав вiйськовий за буржуйкою, давав менi грошi, — згадує волонтер. — Я кажу: грошей не беремо, навiть за роботу. Вiн здивований був, як так — безкоштовно? Хлопцi вже звикли, що все мусять собi купити. Навiть житло для себе орендують за грошi…»
Станом на тепер пан Михайло виготовив 333 буржуйки. Перед Великоднiми святами балони закiнчились, тож тепер має трохи вимушеного вiдпочинку. «Маю, правда, ще один балон, — не знаю поки, що з нього зробити. Може, зроблю буржуйку, буде ще одна. Матиму десь iз 15 штук у запасi», — розповiдає волонтер. Як вiдзначає, певна перерва була i в 2024-му — тодi почав також ремонтувати автомобiлi для ЗСУ.
Усi буружуйки понумерованi, кожна iз них має своє iсторiю виготовлення.
Перша пiчка, виготовлена Михайлом Петровичем 28 лютого 2024 р. А далi — були й рiзнi креативнi витвори.
Михайло Петрович каже, що його буржуйки — досить легкi, транспортабельнi i надiйнi. Втiм, iз пiчками такого типу є проблема: їх можна встановлювати не скрiзь. Необхiдно враховувати правила технiки безпеки, унеможливити ризик виникнення пожежi, задимлення. А ще й до того ворог, застосовуючи дрони, тепловiзори, здатний виявляли розташування позицiй наших бiйцiв, коли вони використовують пiчне опалення. Тому доводиться мудрувати, шукати обхiднi шляхи для встановлення таких буржуйок у блiндажах. Втiм, майстер неохоче розповiдає про специфiку «фронтового» використання пiчок, каже: «Я там не був, тому не знаю напевно, як воно. Це треба у наших хлопцiв запитувати, хто воює. Знаю, що охоче беруть мої буржуйки для обiгрiву стабiлiзацiйних пунктiв, на полiгони тощо».
На виготовлення однiєї буржуйки Михайло Гуменний витрачає до семи годин — близько одного робочого дня. Але, якщо має кiлька балонiв у запасi, розрiзає їх, випалює, щоб позбутися запаху газолiну. Якщо зробити такi заготовки наперед, тодi завершити буржуйку можна десь за пiвтори години.
«Прийшов ввечерi, маю час, раз-раз — i зробив. Ну, потiм ще почистити її треба, зняти усю фарбу, щоб не димiло хлопцям в окопi», — пояснює чоловiк.
Дружина Богдана Ярославiвна пiдтримує чоловiка у його волонтерськiй роботi, сама також долучена — в’яже сiтки, лiпить вареники для наших захисникiв.
Племiнник служить у вiйську — круглий сирота, вiком 36 рокiв. Пан Михайло розповiдає, що допомагає йому по змозi — так само, як iншим вiйськовослужбовцям. До речi, каже, що багато корисних, добротних речей, якi можна використати для допомоги нашому вiйську, люди просто викидають на смiтник. Тому не соромиться збирати сировину для своїх виробiв i там.
Щодо газових балонiв, їх привозять звичайнi люди. Часом вiддають навiть балони, наповненi газом. Тодi волонтер передає їх комусь, хто зможе використати цей газ за призначенням — наприклад, у волонтерський осередок «Бункер С», де готують страви для захисникiв на фронт. А вже потiм спорожнiлi балони забирає собi.
Був випадок, коли 30 балонiв вiддали безкоштовно. Вiд однiєї волонтерки, котра також воювала, отримав понад 20 балонiв. Отримала їх у газовiй службi. Iнша волонтерка, Олена Хмельницька з Рубiжного, завжди забирає в чоловiка «ювiлейнi» буржуйки. До слова, Михайло Петрович «присвятив» їй буржуйку iз назвою «Рубiжне» — панi Олена звiдти родом.
«Вона, коли побачила, то аж присiла. Дуже скучає за своїм мiстом, — каже Михайло Гуменний. — Взагалi, час вiд часу роблю «iменнi» пiчки. Наприклад, якщо випадає в когось день народження. Першою була «Оля» — на честь Олi Мисько. А потiм «Iрина» та iншi iмена. Були «Княгиня» Ольга та «Володимир», пiдписанi датами святкування».
А ось ця буржуйка — для Iрини Стахурської, волонтерки i фахiвчинi iз супроводу ветеранiв Золотникiвської територiальної громади, до якої входить село Багаткiвцi, звiдки панi Iрина родом.
Щасливий з того, що може допомагати фронту
Михайло Петрович каже, що газовi балони — це оптимальний матерiал для виготовлення буржуйок, оскiльки вимагають мiнiмум манiпуляцiй i коштують недорого. Але якщо колись на пунктах прийому чорного металу можна було отримати цi балони, то тепер уже їх вiддавати там не хочуть. Тому доводиться й купувати — за свiй кошт. Деякi деталi для буржуйок доставляють аж iз Вiнницi, пересилають «Новою поштою». Кошти на це збирає згадуваний вище Олександр Пiльгун.
Iнодi хтось допомагає фiнансово — проте, як вiдзначає волонтер, люди бувають дуже рiзнi. «Часом запитують мене, мовляв, де тi буржуйки, що я робив рiк-два тому? Кажу їм: «Людей, якi користувались тими буржуйками, уже немає. Хто ж буде пiчки шукати i забирати?»
Хай там як, а пан Михайло щасливий з того, що може допомагати фронту, в мiру своїх сил i можливостей. Навiть приблизна комерцiйна вартiсть робiт, якi вiн виконує, чоловiка не цiкавить.
Висота стандартної пiчки, яку вiн виготовляє — 90 см, об’єм — 50 лiтрiв. Важить вона приблизно 30—32 кг. У буржуйцi можна палити дровами або ставити окопнi свiчки. Так чи iнакше, це хороша альтернатива для середовища, де звичнi способи обiгрiву не працюють.
Окрiм металевих пiчок, Михайло Гуменний виготовляє так званi «наливайки». Вони призначенi для виготовлення окопних свiчок — точнiше, для наливання розтопленого парафiну у пiдготовленi банки. Вiзуально цi вироби нагадують вiдро з краном — плавлений парафiн витiкає з крана, i так формується свiчка. Наливайки теж користуються значною популярнiстю, особливо у середовищi волонтерiв.
На жаль, далеко не всi люди з оточення Михайла Петровича подiляють його громадянську позицiю. Розповiдає, що деякi сусiди неодноразово скаржились на сморiд, кiптяву, дим — адже, коли чоловiк розрiзає балони, тримає їх у гаражi. Звiсно, газолiн смердить — усе навколо просякає цим запахом, включно з ним самим, його машиною i одягом.
«Коли виконуєш зварювальнi роботи, газолiн смердить, аж очi виїдає. А я тепер розрiзаю балон, заливаю вiдпрацьовану оливу, запалюю. Балон вигорає зсередини, i зовнiшня фарба вигорає також. I ось люди проходять повз мiй гараж, i їм смердить моя робота. А те, що палять рiзне смiття, пластик, це їм не смердить… На жаль, проблема не у поганому запаху, а в тому, що люди не розумiють i не хочуть розумiти, нащо допомагати ЗСУ, навiщо донатити, навiщо збирати вантажi на фронт… I таких людей немало навколо — не знаю, про що вони думають i чого чекають. Можливо, приходу росiян?» — дивується Михайло Гуменний.
Що ж, сподiваємося, не дочекаються.
На фото авторки: Михайло ГУМЕННИЙ; буржуйки, виготовленi волонтером, розходяться, як гарячi пирiжки; допомога для захисникiв вiдправляється на фронт.