Запорізький академічний ліцей № 46 обладнав своє бомбосховище сучасним обладнанням для навчання та розваг
Запорізький ліцей № 46 обладнав своє бомбосховище сучасним обладнанням для навчання та розваг
Російські атаки загрожують Запоріжжю будь-коли, навіть вдень. Лінія фронту лише за 30 кілометрів. Незважаючи на це, багато дітей в українському місті відвідують звичайні заняття на глибині семи метрів під землею. Про це йдеться у спецрепортажі німецького виданняTagesSchau, переказ якого пропонуєForeign Ukraine.
Залізні двері зачиняються за Юлією Бондаренко, і вона спускається бетонними сходами на сім метрів під землю. Це її щоденний шлях до роботи. Внизу лунає класичний шкільний дзвінок. Бондаренко – вчителька німецької мови у ліцеї №46 у Запоріжжі.
Під час уроку вона демонструє обладнання: «Ось як виглядають усі класи – інтерактивні дошки у кожній кімнаті, а також білі дошки, на яких можна писати маркерами. І, звичайно, доступ в інтернет».
Мета – забезпечити технологічно сучасне навчання; мобільні пристрої – стандартне обладнання.
Інші приміщення нагадують стартапи: різнокольорові стіни, дивани у коридорах і столи для настільного футболу під час перерв. Заняття мають бути серйозними, але водночас і грайливими.
«Тут, у школі, ми маємо всі можливості. Фільми, відео, тести – все можливо. Навіть гімнастика із найменшими учнями у загальній зоні відпочинку», — каже Бондаренко.
Те, що заняття відбуваються під землею, не випадкове. Лінія фронту починається лише за кілька десятків кілометрів від південного кордону Запоріжжя. Майже щодня Росія обстрілює промисловий мегаполіс безпілотниками чи ракетами; сирени повітряної тривоги часто лунають цілодобово.
«Дедалі більше шкіл у Запоріжжі запозичують приклад нашого ліцею. Після вторгнення РФ, обласна влада вирішила побудувати тут громадське бомбосховище. Щоб захистити дітей у повсякденному житті, його переобладнали у школу», – пояснює Людмила Кругла, директорка ліцею №46.
Переобладнаний бункер може вмістити до 500 осіб. Заняття проводяться у дві зміни: вранці для молодших школярів та після обіду для старших.
Десятикласниця Елліна не проти спускатися вниз.
«Мені насправді більше подобаються заняття внизу, ніж нагорі у будівлі, бо там набагато сучасніше. Спочатку у мене тут часто боліла голова, але зараз це минуло», – зізналась школярка.
Одна з однокласниць Кіра особливо цінує безпеку під землею від російських ракет.
Принаймні півдня учні ліцею № 46 можуть на мить забути про те, що їхню країну спустошено війною.
«Вони розмовляють один з одним, бачать один одного. Тут, у школі, панує почуття спільності. І що для мене дуже важливо, то це їхній оптимізм. У нас лише одне життя, і ми маємо будувати плани тут і зараз», – закликає Бондаренко.
Тим не менш, діти та підлітки також стурбовані. Хлопчиків після школи можуть призвати до армії. Всім відомо, що життя у Запоріжжі тендітне — російський безпілотник може завдати удару будь-якої миті.
Це також впливає на їхні плани на майбутнє.
«Я хочу вивчати графічний дизайн чи інформатику. Можливо, у майбутньому Україна стане найкращим місцем для життя, але зараз, щиро кажучи, я не дуже хочу тут перебувати», – наголошує Елліна.
Проте такі слова, схоже, не турбують Юлію Бондаренко. Вона бажає своїм учням всього найкращого і всіляко заохочує їх навчатися в Німеччині – країні, яку вона покохала після численних візитів туди.
У своєму підземному робочому місці вона найбільше сумує за вікнами та небом.
«Моє найбільше бажання – перемога у цій війні та мир. Але ніхто не знає, коли вона скінчиться», – підсумувала Юлія.
Переглянути всі записи автора Володимир Тиравський