Хто такий «Стамбул»: громадський активіст, волонтер, військовий Пам’ять про загиблих військовослужбовців в Україні все частіше виходить за межі традиційних ритуалів. Історія 23-річного захисника Костянтина «Стамбула» ... Докладніше
Пам’ять про загиблих військовослужбовців в Україні все частіше виходить за межі традиційних ритуалів. Історія 23-річного захисника Костянтина «Стамбула» Юзвюка з Рівного є яскравим прикладом того, як меморіалізація набуває активного виміру – через зустрічі, ініціативи та продовження цінностей загиблого. Про шляхи вшанування пам’яті воїна в Кривому Розі та інших містах розповіла співкоординаторка громадської організації «Вшануй» у Кривому Розі Ганна Вербицька.
Костянтин Юзвюк народився 20 жовтня 2000 року в місті Рівне. З дитинства він вирізнявся допитливістю, зацікавленістю технікою, захопленням спортом та швидко долучився до громадського життя.
Під час Революції Гідності, будучи ще підлітком, Костянтин активно стежив за подіями й долучався до акцій, залучаючи до участі навіть батьків. Цей досвід сформував його бажання не залишатися осторонь і завжди реагувати на суспільні виклики.
Перед повномасштабним вторгненням Костянтин проходив різні навчання, а з початком російської агресії освоїв тактичну медицину й керування безпілотними літальними апаратами. Він служив оператором дронів у 117-й окремій механізованій бригаді, обіймав посаду командира відділення.
16 липня 2024 року, під час виконання бойового завдання на Запорізькому напрямку, його підрозділ потрапив під обстріл. Лікарі боролися за його життя два дні, проте 18 липня Костянтин помер.
Ще за життя Костянтин залишив чіткі інструкції щодо свого прощання, серед яких:
Власне послання Костянтина розкривало його багаторівневий досвід у волонтерстві та активізмі, процес особистого зростання, форму особистої відповідальності та впливу на суспільство. Він писав про те, як рух від вдячності до особистісних змін формує людину.
Прощання відбулося відповідно до його побажань: учасники були одягнені у світлі тони, вишиванки або військову форму, пили квас, як він хотів. Кошти, зібрані під час прощання, були передані на підтримку війська – підрозділам «Ульф», «Госпітальєри», фонду Стерненка, 47-й бригаді та на переобладнання евакуаційних автомобілів для «Люті».
Родина відмовилася від нагород та почесних відзнак, роблячи акцент на значущості дії та змісту без формальностей.
Вшанування Костянтина у Кривому Розі розпочалося з простої ініціативи – хвилини мовчання.
«Мені в січні написав друг із Запоріжжя, який особисто знав Костю, і запропонував акцію хвилина мовчання. Я підтримала цю ініціативу, і ми її провели. З цього все й почалось», — розповідає Ганна Вербицька, співкоординаторка ГО «Вшануй» у Кривому Розі.
Згодом до процесу підключилася громадська організація, й формат заходів розширився. Однією з перших подій стала меморіальна зустріч із фотовиставкою: Костянтин був фотографом, і це стало природним способом оповідати про нього.
Особливої уваги набули меморіальні веган-вечері – ініціатива друзів і знайомих Костянтина, яка з часом перетворилася на регулярний формат:
Подібні формати існують не лише у Кривому Розі: у різних містах України регулярно проводять пам’ятні вечори, виставки, тематичні заходи та збирають кошти для потреб оборонних сил. Відсутність гучності великих подій компенсується особистісним, осмисленим і живим форматом вшанування. Історія Костянтина Юзвюка – яскравий приклад формування такої культури пам’яті сьогодні.
Джерело:WWW.DMKD.DP.UA
Каріна Левієва – шеф-редактор з 5-річним досвідом у регіональних ЗМІ. Закінчила факультет журналістики ДНУ імені Олеся Гончара. Спеціалізується на суспільно-політичній тематиці та місцевому самоврядуванні.
Каріна Левієва – шеф-редактор з 5-річним досвідом у регіональних ЗМІ. Закінчила факультет журналістики ДНУ імені Олеся Гончара. Спеціалізується на суспільно-політичній тематиці та місцевому самоврядуванні.