«Боротьба за наших рідних триває»: родини постраждалих військових в Оленівці чотири роки борються за їхнє повернення

Майже чотири роки минуло, як захисники Маріуполя виконали наказ Вищого керівництва та вийшли з Азовсталі в полон задля збереження життів. У ніч на 29 липня 2022 року росія вчинила теракт та підірвала одне з приміщень у СІЗО біля селища Оленівка, у якому перебували українські військовослужбовці. Загинуло 49 людей, ще понад 130 — отримали поранення.

Під час обмінів військовополоненими постраждалі військові в Оленівці майже не повертаються додому. Їхні сімʼї обʼєдналися в громадську організацію «Спільнота Оленівки», щоб сприяти швидшому поверненню їх додому. Та останнім часом, кажуть родичі, зустрічаються з байдужістю та навіть певним тиском зі сторони державних органів. Тому вимагають зустрічі з Президентом України Володимиром Зеленським.

Ярослав та Олександра познайомилися восени 2019 року в Інтернеті. А коли зустрілися, то зрозуміли, що закохалися, почали зустрічатися. Тоді хлопцю було 18 років і він уже служив у Окремому загоні спеціального призначення «Азов». Пізніше здобув посаду сапера 1-го відділення інженерно-саперного взводу.

«Ярослав чекав повноліття, щоб одразу піти на службу. У лютому в нього день народження, а через декілька місяців він пройшов Курс молодого бійця і вступив до лав «Азову». Йому було 18 років. Це була контрактна служба на 3 роки. Контракт мав закінчитися весною 2022», —розповідає Олександра.

Коли почалося повномасштабне вторгнення росії, Ярослав із побратимами та посестрами був у районі Маріуполя і заступив на оборону міста. Олександра перебувала в Камʼянець-Подільському й щодня чекала будь-якої звістки від коханого.

Під час наступу на Маріуполь російська армія відрізала місто від мобільного звʼязку, їжі та будь-яких комунікацій. Інколи Ярославу вдавалося відписати Олександрі, вони переписувалися в месенджерах. А інколи звʼязок зникав на декілька днів і більше. Коли бої загострилися, комунікацію підтримували через посестру Ярослава — Аллу Порплицю, яка перебувала на «Азовсталі» й мала доступ до засобів звʼязку. Алла відписувала Олександрі й розповідала новини з оточеного міста.

Алла Порплиця з псевдо «Вігман» загинула на «Азовсталі» 8 травня 2022 року під час російського бомбардування.

Через кілька днів стало відомо, що українські захисники отримали наказ покинути Азовсталь задля збереження життів особового складу. Ярослав зміг вийти на звʼязок. Він розповідав Олександрі, як разом із побратимами розміновував дорогу до металургійного заводу, щоб захисники змогли покинути його. Пізніше дівчина побачила ці кадри в російських новинах.

Після виходу, у полоні, Ярослав зміг зателефонувати Олександрі. Вона пригадує: голос був бадьорий. У них була лише хвилина. Хлопець сказав, що все нормально, запитав про здоров'я близьких, родичів і друзів.

Розпочалися місяці очікування. Тоді в родин було сподівання, що це протриває недовго і всі захисники й захисниці Маріуполя скоро повернуться додому.

Вранці 29 липня усю країну сколихнула новина: в окупованому Оленівському СІЗО, де утримували українських військовослужбовців, стався вибух. Є загиблі й поранені. Олександра знайшла імʼя Ярослава серед поранених.

У жовтні 2022 року росія повернула до України тіла захисників, які загинули під час теракту в Оленівці. Олександра одразу звернулася до патронатної служби «Азову», скинула фотографію татуювання, яке було в Ярослава, і спитала, чи є воно в кого з повернутих. Й отримала підтвердження.

Ярослава Отрока поховали в Кременчуці на Полтавщині. Йому був 21 рік. Посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

За офіційним підтвердженням, під час теракту в Оленівському СІЗО загинуло 49 українських захисників. Ще понад 130 — отримали поранення. Більшість із них досі перебуває в російському полоні. Щоб сприяти швидшому поверненню своїх рідних, родини обʼєдналися в громадську організацію «Спільнота Оленівки». Олександра зараз є її головою.

Олег і Ганна познайомилися у 2020 році завдяки спільним друзям. Спершу вони довго спілкувалися як друзі, але із часом їхня дружба переросла в романтичні стосунки. Заради того, щоби бути разом, Ганна залишила роботу й погодилася переїхати до Олега, який на той момент уже служив у війську. Незабаром пара дізналася, що очікує на дитину, тож вони подали заяву до РАЦСу.

4 лютого 2022 року Олег перебував у Маріуполі. Спочатку він ще мав змогу телефонувати та писати повідомлення, але після того, як російські війська знищили вежі зв’язку, зв’язок обірвався. Протягом 86 днів у місті точилися запеклі бої. Українські захисники мужньо стримували ворога та давали гідну відсіч. На жаль, під час цих подій Олег втратив свого брата-близнюка. Зазвичай у повідомленнях дружині він писав: «Ми норм», маючи на увазі, що обидва живі. Але одного разу написав лише про себе.

Була надія, що захисників Маріуполя швидко обміняють і вони повернуться додому.

Вранці 29 липня Ганна дізналася, що в Оленівському СІЗО, де перебували українські військовополонені з Маріуполя, стався теракт — росіяни підірвали один із бараків, натомість звинуватили в цьому ЗСУ. Жінка перевірила списки поранених від російської сторони й побачила там імʼя Олега. Невдовзі рф опублікувала відео, де було видно її чоловіка. Під час вибуху він отримав поранення голови та тіла.

Увесь 2022 рік родини сподівалися і вірили, що їхні рідні скоро повернуться додому. Та часу минало все більше. У січні 2023 року ООН розформувало місію, яка розслідувала теракт в Оленівському СІЗО. Тоді родини вирішили обʼєднатися та самотужки боротися за своїх рідних. Так зареєстрували громадську організацію «Спільнота Оленівки». Ганна стала однією зі співзасновниць.

«Перші роки ми переважно відвідували закриті зустрічі з Координаційним штабом, державними діячами, їздили за кордон і усюди розповідали про наших рідних. Згодом ми просили зустрічей не лише з консультантами Координаційного штабу, тому що до консультантів ми ходили перестали. Ці люди у 2022–2025 роках говорили ті речі, які сьогодні інші люди спростовують і говорять зовсім протилежне. У 2024 році ми зустрілися з тодішнім керівником Офісу Президента Андрієм Єрмаком, але він зачитав лише звіт роботи, про яку ми й так були в курсі, тому що були повністю залучені в неї, про порятунок людей мови не йшло. Після зустрічі з ним єдиний рух, який стався, це те, що родини загиблих отримали нагороди за своїх рідних. Обмінів як не було, так і не було», —ділиться Ганна.

Через пів року після зустрічі з Андрієм Єрмаком родини зустрілися з тодішнім керівником ГУР Кирилом Будановим. У цьому допоміг командир 1-го корпусу НГУ «Азов» Денис Прокопенко. Та розмова, пригадує Ганна, була неприємною:

Першими на такі акції в Києві вийшли військовослужбовці «Азову» на другу річницю теракту. Завдяки цьому «Спільнота Оленівки» відчули підтримку. Тоді поновилися обміни військовополонених, однак їхніх рідних так і не було.

Згодом на співзасновницю громадської організації «Спільнота Оленівки» Анастасію за це подали до суду.

Анастасія влітку минулого року суд виграла: у її діях не знайшли адміністративного правопорушення. Адже, згідно з Конвенцією про захист прав людини й основоположних свобод гарантоване право на мирне зібрання, мешканці мають право на зібрання та мітинги. До того ж учасниці заздалегідь повідомили Київську міську військову адміністрацію про час та місце проведення акції.

У квітні 2025 року співзасновниці організації оголосили безстрокову акцію голодування. Майже одразу після повідомлення про акцію представники Служби безпеки України почали проводити «бесіди» з організаторками. Їм також довелося відвідати СБУ, де перевіряли їхні телефони. Хоча Ганна каже:«Вони й так чудово все про нас знають, у них є вся інформація про нас».

28 липня 2025 року Президент України зустрічався з колишніми полоненими — цивільними та військовими. Однак родини військовослужбовців, що загинули чи постраждали в теракті в Оленівці, не були запрошені.

«Спільнота Оленівки» порушує питання: чому під час обмінів повертають зрадників України? Ще до обмінів стає відомо, що вони зрадили побратимів, присязі та України. Через таких людей українські захисники ще більше страждають у полоні. Але їх повертають, коли мали б повернути тих, хто залишився вірним своїй країні.

У жовтні 2025 року родини постраждалих в Оленівці з іншими родинами полонених Маріупольського гарнізону провели дводенну акцію з нагадуванням, що полон не може тривати роками. На акції представник Координаційного штабу зробив фотографії, постояв хвилину мовчання і пішов. Згодом на офіційних сторінках штабу було повідомлення, що вони нібито були поруч із родинами.

Майже чотири роки захисники Маріуполя та Азовсталі перебувають у полоні. За цей час далеко не всі повернулися додому й більшість залишається в неволі, переживаючи пекло російського полону. Родини військовополонених просять лише відповідей на свої питання та людського розуміння. Адже вони борються з найцінніше в житті — своїх рідних.

Східний Варіант надсилав запити на коментар до Координаційного штабу та Офісу Президенту щодо їхньої реакції на акції «Спільноти Оленівки» та щодо ймовірності зустрічі родин із Президентом України. Відповідь не була отримана.

Сьогодні представники та представниці «Спільноти Оленівки» продовжують боротися за своїх рідних.19 травня в Києві на площі Івана Франка пройде мітинг «Маріупольський гарнізон. 4 роки полону».Початок о 9:00.

Слідкувати за діяльністю та анонсами акцій «Спільноти Оленівки» можна у соціальних мережах спільноти:Facebook,Instagram,X.