Учителька-пенсіонерка написала книгу про село на Лисянщині

Життя цієї мудрої і працелюбної жінки нерозривно пов’язане з селом Журжинці на Лисянщині, де зустріла своє перше і єдине кохання – чоловіка Олександра Товкача. Хоч Надія Товкач-Нехоца родом із села Босівка, але однаково  любить і свою другу маленьку батьківщину, пишається її славним минулим.

— Я ще в молодості, коли працювала  вчителем у Журжинській середній школі,  зацікавилася історією села, ― каже Надія Степанівна.―Шукала матеріали де тільки могла ― у пресі, архівах, розпитувала односельців. Пошукову роботу  продовжувала і коли вийшла на пенсію і з’явилося більше вільного часу. Засиджувалася до півночі над матеріалами. Писалося швидко і легко. Куди важче, зізнається, було видати книгу. Люди, які спершу обіцяли фінансову підтримку, коли дійшло до діла, відмовилися. Довелося просити допомоги у своїх колишніх учнів. Щиро вдячна за підтримку редактору видавництва Світлані Москаленко та фотографу Олександру Шаповалу.

Спогади, документи, фотоілюстрації… На них базується історико–краєзнавча книга «Журжинці. Минуле і сучасність», який вийшов друком у київському видавництві. Авторка розповідає, що у його підготовці брало участь не одне покоління жителів села. Люди ділилися фотографіями, спогадами.

— Хотілося, щоб тираж був більшим, аби могла подарувати книгу у кожну хату, вихідцям із села, котрих доля розкидала по світу. Це ж видання про наших людей і для них, ― щиро переймається жінка― Чужим, може, воно й не цікаве, а для тих, хто тут виріс, ― згадка про свою малу батьківщину.

Першим читачем книги була внучка Естер, яка дуже пишається своєю талановитою бабусею. Вона ж, каже, що писала історію села не для слави, а для нащадків. Хотіла, щоб не перервався зв’язок поколінь, щоб прожите жителями допомогло глибше пізнати історію свого краю і народу.