Олександра Олійникова, українська тенісистка, опублікувала емоційний пост у соціальних мережах, в якому висловила свої переживання щодо тиску з боку Жіночої тенісної асоціації (WTA). У своєму зверненні спортсменка підкреслила важливість свободи висловлювання та рішучість не піддаватися на спроби змусити її замовчати. Олійникова зазначила, що останнім часом відчуває значний тиск через політичну ситуацію в Україні та ставлення до українських атлетів за
Українська тенісистка Олександра Олійникова у соцмережах зробила емоційний допис про те, якої моральної шкоди завдає їй WTA
Спортсменка, якаактивно підіймає тему війниУкраїни проти Росії під час інтерв’ю, пресконференцій і в соцмережах, написала, як асоціація чинить на неї тиск через цю позицію.
Нагадаємо, раніше інша українська тенісистка, Леся Цуренко,подавала до суду у СШАу справі про психологічну шкоду через дії WTA, пов’язані з війною. Зокрема, тоді Цуренко зазнала панічної атаки після спілкування з головою асоціації. Стів Саймон, за словами спортсменки, заявляв їй, що для інших гравців «допустимо» підтримувати війну.
Олександра Олійникова, яка під час пресконференції на Australian Open вийшла до журналістів у футболці «Я не можу говорити про це тут», також зізналась, що таке ставлення до неї з боку тенісної асоціації призвело до ментальних проблем.
Олійникова каже, що втрачає задоволення від виступів, а також має труднощі зі сном. У WTA, за її словами, просили не згадувати поіменно тенісистів, помічених у провоєнній пропаганді, адже це може їх засмутити, а також погрожували грошовими санкціями. Українка додає, що на турнірах з нею проводили бесіди про те «як я маю говорити – а точніше, як маю мовчати».
Наводимо повний текст цієї заяви Олександри Олійникової.
«Я – звичайна дівчина, яка любила грати в теніс. Я любила це, бо для мене це було місце, де я могла бути собою, бути вільною, де могла виразити, ким я є. Я вірила в цінності спорту – цінності, в яких глобальні спортивні організації мене вже розчарували, але для мене все одно було важливо нести свою історію, адже я – людина з країни, що перебуває у стані війни. Я ніколи не мріяла стати відомою зіркою, і гроші ніколи не були для мене мотивацією. Але я знайшла свою мотивацію в можливості відстоювати правду.
Я подорожувала (і досі подорожую) на турніри без команди, жила в спільних кімнатах хостелів, інколи навіть доводилося спати в аеропортах. І це ніколи не здавалося мені важким – я приймала, що саме такими були можливості моєї родини. У мене ніколи не було спонсорів. Я прийняла це і просто продовжувала працювати, бо вірила в щось більше. Я не мала ілюзій щодо того, яким є тенісний тур, щодо його елітарності та того, що він готовий захищати, але навіть не могла уявити, як усе розгортатиметься насправді.
Мій початок сезону був дуже яскравим, і для мене було важливо бачити, що люди мене чують. Але так само швидко на мене звернули увагу ті, хто вирішив діяти так, ніби війни та страждань у моїй країні не існує.
Вперше до мене звернулися на турнірі в Клуж-Напоці. Тоді я не надала цьому великого значення, бо ще не знала, що буде далі. Після цього протягом двох місяців я перебувала під постійним тиском. Від мене вимагали, попри відсутність будь-якого правила щодо деперсоналізації в інтерв’ю та заявах, припинити згадувати гравців поіменно, оскільки мої висловлювання «можуть їм зашкодити». Мені почали погрожувати штрафами у десятки тисяч доларів, дискваліфікацією. Мої турніри (до матчів, під час і після їх завершення) супроводжувалися постійними розмовами з представниками WTA, які приходили «навчати» мене, як я маю говорити – а точніше, як маю мовчати.
Зі свого боку я намагалася вести діалог. Я почала коригувати свої висловлювання та поведінку, сподіваючись, що якщо піду їм назустріч, то отримаю відповіді на свої запитання: Що, якщо дії цих гравців шкодять мені? Який захист для свого життя і здоров’я я можу отримати? Що, якщо ці дії – це факти? Чому вони нічого не зробили, навіть коли є пряма підтримка російської агресії?
Але всі ці запитання були проігноровані. Від мене очікували діяти за зручним для них шаблоном. Мене запитували, чому я не можу просто робити так, як інші. Мій досвід як людини, яка будує життя в країні, що перебуває у стані війни, повністю знецінювався – реальність, яка глибоко на мене впливає. У моїх зверненнях ігнорувався також емоційний контекст того, через що я проходжу. Мої гуманітарні та меморіальні ініціативи також були проігноровані, хоча вони жодним чином не були пов’язані з іншими гравцями. Я просто, як жест «великої солідарності та співчуття до України та українських гравців», не отримала жодної відповіді. Тепер я розумію, що всі ці дії були спрямовані виключно на те, щоб зламати мене як особистість – через маніпуляції, залякування, замовчування, брехню та знецінення.
У спробах знайти рішення з тими, хто ніколи не був у них зацікавлений, я зазнала серйозних негативних наслідків через постійний стрес. Я перестала отримувати задоволення від перебування на корті та на турнірах (за винятком матчів за національну збірну). Я бачила багато тривожних речей, і це мене душило й виснажувало. У мене порушився сон (вже два місяці я живу з хронічним недосипанням), що призвело до проблем із концентрацією. У мене не було сил навіть відповідати на робочі повідомлення чи друзям, і я відчувала провину за свій стан, але те, що відбувалося, було просто надто виснажливим. Я майже перестала усміхатися на корті, і мене доводило до сліз, коли я згадувала, якою була раніше – до переслідувань через мою позицію. Я сумувала за тим, як щиро раділа просто грі та атмосфері, переглядаючи фото й відео лише 2–3-місячної давності – бо більше не могла цього відчути.
Все, що я зараз написала, наражає мене на ризик. Ймовірно, я так і не отримаю відповіді, чому мене карають за те, що я говорю правду – що існують гравці, які беруть участь у російській пропаганді, відвідують пропагандистські турніри, отримують «криваві гроші» та нормалізують війну для звичайних росіян – які потім ідуть і вбивають невинних людей в Україні – і при цьому продовжують виступати без жодних наслідків. Невже їх справді так налякали паралелі з нацистською Німеччиною? Вірю, що і на це запитання я не отримаю відповіді – чому вбивства одних людей вважалися жахом, тоді як те, що ті самі страшні злочини відбуваються просто зараз, – це тема, про яку краще навіть не згадувати, бо вона «травмує наших гравців». Водночас нікого не турбує, що вибухи біля мого дому – які частково стали можливими через дії цих самих гравців – можуть не лише травмувати мене, а й убити.
Саме тому я й надалі говоритиму прямо. Я не дозволю себе зламати і не дозволю змусити мене мовчати. Зрештою, я просто не можу прийняти такий рівень тиску й цензури – бо тоді я не бачу сенсу. Я не знаю, як довго ще гратиму, але для мене важливо говорити свою правду в тому, що я роблю. Війна триває, і є люди, які її ведуть, підтримують, фінансують, нормалізують, просувають – і я маю право називати їхні імена. Я покладаюся на усвідомлення та підтримку тих, хто мене чує – уболівальників і тенісної спільноти – бо більше мені нема на кого покластися. Ті, хто мали мене захищати – і так, я маю на увазі WTA – за останні два місяці завдали мені величезної психологічної шкоди, і зараз я намагаюся відновитися. Я бачила, що люди мене чують, і ще одним болем було те, що через нав’язану цензуру я відчувала бар’єр між собою та вболівальниками – я не могла з ними говорити, і це породжувало внутрішнє бажання повністю відсторонитися.
Але я все ще тут. І я говоритиму. Я не прийму, що мене змушують мовчати. Я знаю: хто б не намагався переконати мене в протилежному, людська солідарність мене захистить. (НЕ) КІНЕЦЬ».
Допис, поширений Oleksandra Oliynykova / Олександра Олійникова ✙ (@_drones4ua.org_)
Допис, поширений Oleksandra Oliynykova / Олександра Олійникова ✙ (@_drones4ua.org_)
Допис, поширений Oleksandra Oliynykova / Олександра Олійникова ✙ (@_drones4ua.org_)
Напишіть свій коментар тут
Зберегти моє ім’я, email і сайт у цьому браузері для наступного коментаря.