Збірна України з регбі ухвалила рішення відмовитися від участі у фіналі чемпіонату Європи. Це сталося на фоні складної ситуації в країні та численних викликів, які постали перед командою. Відзначається, що гравці й тренерський штаб взяли до уваги не лише спортивні аспекти, а й морально-психологічний стан команди. Варто зазначити, що українська збірна мала шанс здобути медалі на престижному європейському турнірі після успішного виступу в попередніх етапах. Однак обставини, пов'
Команда зайняла перше місце у підгрупі «С» дивізіону «Конференс» та мала б боротися за підвищення у класі, однак керівництво української Асоціації регбі вирішило інакше.
Роман Бихов, голова української Асоціації регбі: «Радою тренерів та керівним складом української Асоціації регбі прийнято колегіальне рішення омолоджувати збірну та залишитися у дивізіоні «Конференс». Потрібно награвати молодих виконавців, які стануть основою національної команди в найближчі 4–5 років, зможуть утриматися у «Трофі» та боротися за вихід до найсильнішого дивізіону – «Чемпіоншипу».
Олександр Потапенко, віцепрезидент української Асоціації регбі: «Моя особиста думка така, що зараз національна команда не готова до підвищення у класі. У дивізіоні «Трофі» сильніші, серйозніші та збалансовані суперники, а у збірній України велика нестача гравців сутички. Нам потрібно ще кілька років, щоб молоді гравці набралися досвіду та змогли конкурувати на більш високому рівні».
З одного боку – це дуже прикра новина. Збірна України – точно найсильніша у «Конференс», точно переросла цей дивізіон та точно має грати у «Трофі». Але, з іншого боку, керівництво Асоціації регбі має рацію. Підвищення у класі обіцяє велику кількість проблем.
По-перше, неможливість проводити домашні матчі на власному полі. Ігри з Молдовою та Болгарією, які пройшли у Кишиневі й де Україна була господарем, на 95% були організовані молдавською стороною. А у «Трофі» домашніх зустрічей може бути більше, та не факт, що Молдова захоче знову займатися організацією матчів.
По-друге, омолодження складу. Проблема, яка назрівала останні 10–15 років, наздогнала зараз. У поточному чемпіонаті Європи за збірну виступали Олександр Ломакін, Руслан Радчук, Віталій Крамаренко, Олег Косарєв, Олександр Перелі, Ігор Юркін, Олег Васюченко, Олександр Скорбач, Олег Васюченко та Олексій Лещенко. Усіх регбістів об’єднує одне – їм усім 35+, а Ломакіну взагалі 45. І що найголовніше, вони у свої роки, навіть коли пік кар’єри давно позаду, все одно сильніші за молодих гравців. На превеликий жаль, Україна продовжує бути найстаршою збірною чемпіонату Європи.
По-третє, залучення «легіонерів». Тільки з чемпіонату Польщі можна зібрати близько двадцяти українських гравців. А ще додати тих, хто виступає у Франції, Британії та Ірландії. Тобто склад національної команди на гру може бути без жодного представника чемпіонату України. Однак у найкращому разі до лав збірної залучаються бодай 2–3 представники чемпіонату Польщі. Чому так?
По-перше, українська Асоціація регбі не має достатньо коштів, щоб оплатити приїзд «легіонера». По-друге, яка мотивація приїжджати до збірної, якщо навіть у разі перемоги у дивізіоні команда відмовляється від підвищення у класі? По-третє, європейські клуби не зобов’язані відпускати своїх виконавців до національних команд, а регламентовані паузи для міжнародних матчів у регбі існують лише для топзбірних. Додамо до цього, що українська Асоціація регбі не має змоги слідкувати за усіма «легіонерами» та не має єдиної бази, де б фіксувалося, у яких чемпіонатах виступають усі українці, в тому числі юні регбісти, які виїхали за кордон після початку повномасштабного вторгнення.
Усі ці фактори утворюють замкнуте коло, яке розірвати зараз просто неможливо. Для якісного кроку вперед українському регбі потрібно набагато більше коштів, а хто буде вкладати гроші у спорт, лише частина якого є олімпійською дисципліною, тим паче під час війни.