На північно-східному фронті України продовжують активізуватися вогневі групи з Хмельниччини, які демонструють високий рівень професіоналізму у боротьбі з безпілотниками противника. Ці підрозділи оснащені сучасними засобами радіоелектронної боротьби та протиповітряної оборони, що дозволяє їм ефективно нейтралізувати ворожі дрони. В умовах постійних загроз з повітря особлива увага приділяється навчанню військовослужбовців. Вогневі групи проходять
Небо над прифронтовими містами давно не бачило спокою. І вдень, і вночі його розтинають звуки ворожих дронів. Ці залізні «гості» шукають цілі — і їм байдуже: цивільні чи військові. Але на їхньому шляху постають ті, хто вже навчився читати звук із неба та діяти швидко — стаціонарні вогневі групи. На одному з північно-східних напрямків на ворожі безпілотники полюють військовослужбовці 143 Об’єднаного навчально-тренувального центру “Поділля” із Хмельниччини.
Про особливості полювання та види зброї розповіли в спецрепортажі для читачівХМ-ІНСАЙДу відділенні комунікації 143 ОНТЦ “Поділля”.
Для військових центру кожна ціль у небі — не просто позначка на екрані, а загроза, яку потрібно зупинити тут і зараз. Позиція — замаскована, злагоджена до дрібниць. Над нею — імпровізований навіс, поруч — кулемет на турелі. Саме тут чергує Іван.
“Нам допомагають наші сталеві вірні друзі. Ось це американець Browning M2 – наша робоча класика, – каже солдат, проводячи рукою по металу. – Доволі хороша «косилка». Калібр у нього – 12,7. Якщо коротко – це те, чим реально можна дістати й приземлити дрон. Працює все просто: даємо чергу, тримаємо випередження і «накриваємо» ціль. Там потік куль. Для більшості БпЛА цього вистачає, щоб його приземлити”.
Ця зброя в умілих руках бійців використовується щодня і не по одному разу. Як підтвердження – купа одноразових сегментів, які періодично визбируються. Неподалік лежить повний мішок із такими залишками.
“Щеодин плюс Browning M2 — надійність. Він не вередує. За весь час жодного разу не підвів. А для нас це головне: є ціль — треба відпрацювати швидко”, –пояснює боєць.
Іван мобілізований із 2022 року. Це вже його друга ротація на цьому напрямку. Зізнається, що чергування від чергування відрізняється:
“Буває по-різному. Ось нинішня ніч виявилася «гарячою». Ворог активно запускав БпЛА. Суміжним вогнем із хлопцями з інших позицій цілі приземлили. Рідко, але буває, що всю ніч сидиш, дивишся в планшет і цілей небагато. А буває, що ледь встигають підносити патрони. Зараз дрони підбираються ближче, з’являється більше FPV. Треба постійно бути уважним. Але як би не було — все буде Україна!”
Робота тут — це не лише про влучність, а й про взаємодію. Поки кулеметник готується зустрічати ціль, інший військовий — веде її. За планшетом сьогодні — Влад. Саме він першим “бачить” те, що ще не видно очима. Але часто хлопці змінюють один одного: один – за кулеметом, інший – пильнує небо.
“Ось дивіться(показує екран). Зараз дві цілі в радіусі 25-30 кілометрів. Вони далеко — ми по них не працюємо. Чекаємо, поки зайдуть у наш сектор. Наша дистанція — приблизно до чотирьох кілометрів, коли вже можна візуально побачити”, –ділиться Влад.
Планшет — це їхні “очі” на підході. Але коли ціль наближається та візуально проглядається, тоді й починається робота вже під відкритим небом.
В арсеналі підрозділу не лише кулемети.
“Маємо ще ПЗРК «Ігла». Він вражає жирні цілі, бо призначений для ураження літаків, вертольотів, крилатих ракет та безпілотників із двигунами внутрішнього згоряння, які випромінюють достатній тепловий слід для захоплення цілі. Обирається курс ураження цілі (зустрічний чи навздогінний). Наводиться та супроводжується доки ракета не захопить тепловий слід. І далі ракета сходить з труби і вражає ціль. Поки що застосовувати не доводилося, але готові в будь-який момент”, — додає Вадим.
Поки ж основна робота – за кулеметами. Окрім Browning, є ще ПКМ, який тут жартома називають “Покемон”.
“Якщо ціль далі — працює Browning. Якщо ближче — беремо ПКМ – він легший, швидший. Але в будь-кому випадку працюємо по цілі, коли візуально спостерігається. А інколи стаємо вдвох і працюємо одразу з двох, щоб мати більше шансів збити”, — пояснює Іван.
Їхній бліндаж — простий, але обжитий. Тут зберігаються боєприпаси, стоїть буржуйка, є окопні свічки від волонтерів. На стінах — дитячі малюнки, прапор із підписами тих, хто був тут у ротації. Тут спостерігають за небом з планшета, поки спокійно, можуть випити чай чи каву.
Коли в небі тихо — вони чекають. Коли з’являється ціль — діють без зайвих слів. Для них кожен збитий дрон, зізнаються хлопці, це врятований будинок, не зруйнована лікарня, чиєсь життя. І поки тримають цю лінію, небо над Україною має шанс вистояти.
Інші історії провійськовослужбовців143 ОНТЦ «Поділля» читайте:
Після кілометрів розмінування переосмислив сенс життя: історія сапера із Хмельниччини
Правильно ми воюємо. Є з ким і за кого»: історія волонтера, чемпіона, сапера Богдана Гужальського із Хмельниччини
«На собаку можна покластися більше, ніж на деяких людей»: історія військового кінолога із Хмельниччини
Став найкращим кухарем для побратимів: історія пораненого піхотинця з тренувального центру Хмельниччини
Лідерство, загартоване боєм: історія майстер-сержанта з тренувального центру Хмельниччини
(Фото надані 143 ОНТЦ «Поділля»)
Підписуйтесь та слідкуйте за новинамиFacebook